охорона праці

 
 

охорона праці




1.         Загальне визначення охорони праці та основних напрямків її діяльності. Основні вимоги до охорони праці.

 

2.         Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Ст. 2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що дія його поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

У ст. 4 Закон визначає, що засади державної політики в галузі охорони праці базуються на 10 основних принципах.

            1. Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

            2. Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці. Контроль за станом охорони праці здійснюється органами державного нагляду, трудовими колективами підприємств та організацій, професійними спілками та іншими громадськими організаціями, функціями яких є не лише з’ясування недоліків, а й діяльність спря1

мована на запобігання травматизму та професійним захворюванням.

            3. Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля. З цією метою в країні кожні п’ять років приймається і виконується Національна програма покращання стану безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії

            4. Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Соціальний захист працівників базується на гарантіях охорони праці, які визначені Законом «Про охорону праці» і Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві...».

            5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

            6. Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану. Реалізація цього принципу стосується передусім створення робочих місць для інвалідів та інших людей з обмеженими можливостями.

            7. Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству.  Основним питанням теорії і практики охорони праці є питання

підвищення рівня безпеки.

            8. Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Найоптимальніший шлях боротьби з нещасними випадками та професійними захворюваннями – попередження про ці небезпеки, зокрема, навчання тому, як запобігати їх виникненню.

            9. Забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

            10 . Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

 

3.         Міжнародна організація праці (МОП), її структура та повноваження.

Міжнародна Організація Праці (МОП) є однією з багатосторонніх структур, що успішно виконують свій мандат з нагляду за безпекою людини та її здоров’ям на виробництві. МОП була створена 1919 року за задумом промислово розвинутих країн для вирішення їх спільних проблем, але її стрімкий розвиток і творчі підходи залучили до неї за два десятиліття після Другої світової війни велику кількість нових членів.

     Структура МОП : Вона заснована на принципах тристороннього представництва, які визначені у її Статуті. Більше того, МОП є єдиною організацією системи ООН, де цей принцип застосовується на всіх рівнях. Така система дає можливість національним представникам підприємців та працівників брати участь нарівні з урядовими представниками у вирішенні всіх питань, що стосуються компетенції Організації. Ця участь поширюється, як правило, на всі етапи розробки міжнародних правових норм, а також на процедури і функції контролю. Принцип трипартизму МОП відрізняє її не лише від спеціалізованих установ ООН, а й від інших міжнародних організацій та істотно впливає на прийняття, зміст та авторитет ухвалених нею конвенцій і рекомен-дацій. (ТРИПАРТИЗМ – регулювання трудових і пов'язаних з ними економічних і політичних стосунків на основі рівноправної взаємодії, співпраці представників найнятих робітників, працедавців і держави. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного).

            МОП складається з трьох органів, якими є: Генеральна конференція (Міжнародна конференція праці), Адміністративна Рада, Міжнародне бюро праці. Вищий орган МОП – Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав-членів МОП.   Міжнародна конференція праці обирає Адміністративну Раду, яка є її виконавчим органом і також побудована на основі принципу трипартизму. Адміністративна Рада: 1) призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці (МБП); 2) затверджує статут персоналу МБП; 3) готує порядок денний для сесій Міжнародної конференції праці; 4) готує питання, які виносяться на розгляд Міжнародної конференції праці; 5) координує роботу МОП з діяльністю інших міжнародних організацій; 6) розглядає скарги членів МОП щодо недотримання її конвенцій.

            Основними повноваженнями Міжнародної конференції праці є: а) визначення завдань та основних напрямів діяльності МОП; б) вирішення питань членства окремих держав у ній; в) внесення та затвердження змін і доповнень до Статуту МОП; г) прийняття рішень з окремих питань правового регулювання праці, трудової міграції та соціального забезпечення; ґ) контроль та нагляд за імплементацією та дотриманням державами положень ратифікованих конвенцій; д) спостереження за напрямами розвитку національного трудового за-конодавства щодо рекомендацій МОП.

            Основними формами нормотворчості МОП є конвенції та рекомендації

            У Декларації про засадничі принципи і права в сфері праці, прийнятій МОП в 1998 р., заявлено, що всі держави-члени МОП мають зобов'язання, випливаючі з єдиного факту їх членства в Організації, — дотримувати, укріплювати, реалізовувати у дусі доброї волі і відповідно до            Статуту засадничі принципи в сфері праці

:• свободу асоціації і реальне визнання права на ведення колективнихпереговорів;

  • • скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці; реальна заборона дитячої праці; недопущення дискримінації в сфері праці і зайнятості.

 

4.         Основні конвенції МОП в галузі охорони праці.

            Одним з головних напрямків діяльності МОП є нормотвор­чість. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.

            Конвенції приймає Генеральна конференція більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували конвенції. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації).

            У випадку ратифікації країною конвенції вона зобов'язана прийняти законодавчі акти для її реалізації і раз на 2-4 роки готувати доповіді про вжиті заходи щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики щодо такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для її пізнішої ратифікації. Кожна конвенція після ратифікації діє протягом 10 років. Будь-яка країна за тих чи інших обставин може її денонсувати. Якщо ж цього не сталося, то конвенція продовжує термін своєї дії на наступний період.

            ОП прийняла понад 370 конвенцій та рекомендацій, [1] що регулюють основні права людини (свободу асоціацій, примусову працю, рівність можливостей і звернення); зайнятість (політику у сфері зайнятості, службу зайнятості, платні та приватні агентства по найму, професійну орієнтацію та підготовку, реабілітацію та зайнятість інвалідів, гарантії у сфері зайнятості); соціальну політику; питання праці (загальну положення, інспекції праці, статистику праці, тристоронні консультації); колективні трудові відносини; умови праці (заробітну плату, загальні умови праці, безпеку та гігієну праці, побутове обслуговування, житлові приміщення та вільний час); соціальне забезпечення (загальні питання, окремі види соціального забезпечення); працю жінок (охорону материнства, нічну працю жінок, використання праці жінок на підземних роботах), дітей і підлітків (мінімальний вік прийому на роботу, нічну працю, медичний огляд, підземні роботи, найгірші форми дитячої праці), літніх працівників, працівників мігрантів, працівників корінного населення та окремих категорій працівників (моряків, рибалок, докерів, молодшого медичного персоналу, орендарів і здольників).

             1998 році прийнято Декларацію про основоположні принципи та права у сфері праці, де сформульовано чотири принципи, які є обов’язковими для всіх держав-членів МОП. Виконавчим органом МОП визначено вісім конвенцій, які визнані фундаментальними і повинні бути ратифіковані всіма державами-членами МОП. До них належать:

Конвенції Міжнародної організації праці, які ратифіковані Україною (65):

 1. Конвенція МОП №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 р. (ратифіковано 09.06.56).

 2. Конвенція МОП №47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56).

 3. Конвенція МОП №100 про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56).

 4. Конвенція МОП №10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

 5. Конвенція МОП №11 про право на асоціацію та об'єднання трудящих у сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

 6. Конвенція МОП №15 про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

 7. Конвенція МОП №16 про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

 8. Конвенція МОП №52 про щорічні оплачувані відпустки, 1936 р. (ратифіковано 11.08.56).

 

5.         Основні положення державного соціального страхування.

            Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у  зв'язку з  тимчасовою  втратою  працездатності  та витратами,  зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом,  хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову  компенсацію  витрат,  пов'язаних із смертю застрахованої особи  або  членів  її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок  бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,  що  формується  шляхом  сплати  страхових внесків роботодавцем,  громадянами,  а  також  за  рахунок  інших  джерел, передбачених цим Законом.

            Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги  за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою  втратою  працездатності  та   витратами,   зумовленими похованням,  мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше  не  передбачено  міжнародним  договором  України,  згода  на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

            Це право  виникає  з  настанням  страхового  випадку в період роботи (включаючи і час випробування  та  день  звільнення),  якщо інше не передбачено законодавством.

            2. Особи,  які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному   страхуванню   у   зв'язку   з   тимчасовою   втратою працездатності  та  витратами, зумовленими похованням, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом за умови  сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

            3.  Застрахованим  особам  (крім добровільно застрахованих та застрахованих,  які знаходились у страхових випадках, передбачених цим Законом,  або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею  трирічного віку),  які сплачують страхові внески менше повних шести календарних місяців протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, допомога по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах відповідно до цього Закону виплачується  виходячи  з фактичної заробітної плати,  з якої було сплачено  страхові  внески,  але  не  вище   розміру   мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

            Особи, які  застраховані  на  добровільних  засадах  у  Фонді соціального страхування з  тимчасової  втрати  працездатності,  та фізичні  особи  -  підприємці,  що  сплачують єдиний податок (крім осіб,  які знаходились  у  страхових  випадках,  передбачених  цим Законом,  або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку),  мають  право  на  матеріальне  забезпечення  та соціальні послуги за цим Законом за умови сплати страхових внесків (встановленого розміру єдиного  податку)  не  менше  повних  шести календарних   місяців  протягом  останніх  дванадцяти  календарних місяців перед настанням страхового випадку.

 

6.         Органи державного нагляду за охороною праці.

            Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики, спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управління охоро ною праці. Державне управління охороною праці здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади

з нагляду за охороною праці;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

 - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні

адміністрації та органи місцевого самоврядування.

            Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віцепрем’єр1міністр України.

            Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці: а) здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, відомствами, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування; б)розробляє за участю міністерств, відомств, ФССНВ, всеукра їнських об’єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує НПАОП або зміни до них; г) координує роботу міністерств, відомств, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб’єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; д) одержує безоплатно від міністерств, відомств, місцевих держадміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб’єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань; е) бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

            Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють і реалізують за участю профспілок галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи.

            Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах викоавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.

            Крім вищеперелічених функцій, які покладаються на всі міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, деякі міністерства, зокрема Мінпраці, МОЗ, МНС виконують спеціальні функції охорони праці.

            Діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування спрямовується на те, щоб у повсякденному житті набував практичного змісту та підтверджувався найголовніший принцип державної політики у сфері охорони праці – пріоритет життя і здоров’я працівників.

 

7.         Державний нагляд, відомчий та громадський контроль за ОП.

            З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю з цих питань.

            Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

            Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснюють: а) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держпромгірнагляд); б) спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки (Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природного середовища); в) спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки (Департамент пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи); г) спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (Головний державний санітарний лікар та санітарно_епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я).

            Діяльність кожного органу державного нагляду за охороною праці регулюється відповідним законом України, а саме: «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими документами, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

            Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на період, необхідний для усунення такої загрози.

            Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

            У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП.

            Для виконання цих обов’язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

            Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці підприємств, об'єднань, корпорацій, а також галузевих міністерств і відомств, на які покладені функції державного управління охороною праці.

            Оперативний контроль – це спільний контроль за станом охорони праці, який здійснюється адміністрацією і профспілками підприємства.

            Оперативний контроль включає три ступені:

І – щодня майстер з громадським інспектором обходить робочі місця. Порушення фіксуються в журналі,

а на планерці аналізується порушення.

ІІ – начальники цеху спільно з головою профкому цеху раз на тиждень обходить дільниці перевіряє

стан обладнання, перевіряє виконання запланованих заходів з охорони праці.

ІІІ – 1 раз на місяць керівник підприємства разом з головою профкому перевіряє стан умов праці. За

результатами перевірки складається акт.

            Система контролю повинна формуватися на основі певних принципів:

1. контроль повинен бути безперервним в часі.

2. контроль повинен бути повним, всебічним, об’єктивним.

3. контроль повинен бути запобіжним.

4. система контролю повинна нести показання або значення.

5. контроль повинен бути ефективним.

 

8.         Законодавчі та нормативно-правові акти України з охорони праці.

            Законодавство України про охорону праці – це система взаємо­зв’я­заних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці. Воно складається з Кодексу законів про працю України, Законів України «Про охорону праці», , «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону здоров'я», «Про викорис­тання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про пожежну безпеку», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших.

            Базується законодавство України про охорону праці на конститу­ційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Стаття 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний час.

            Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) й інші загальні права громадян, у тому числі право на охорону праці.

 

9.         Гарантії прав громадян з охорони праці при укладанні трудового договору (ст. 5 закону України „Про охорону праці)

            Гарантії прав на охорону праці починаються вже з моменту обговорення та укладання трудової угоди (трудового договору). У статті 5 Закону «Про охорону праці», яка має назву «Права на охорону праці під час укладання трудового договору», зазначаються основні положення, які має дотримуватися роботодавець під час прийому працівника на роботу. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Під час прийому працівника на роботу відбувається обов’язкове страхування його роботодавцем від нещасних випадків і професійних захворювань. Для такого страхування не потрібно згода або заява працівника. У разі ушкодження здоров’я чи в разі моральної шкоди, заподіяної працівникові, він має право на відшкодування шкоди.

 

10.       Гарантії прав громадян з охорони праці в процесі трудової діяльності  (ст. 6 закону України „Про охорону праці)

            У цій статті 6 розглядаються різні умови, які можуть трапитися під час роботи, та які права має при цьому особа, яка влаштувалася на роботу. Наприклад, якщо на виробництві створилася надзвичайна ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я робітника, або людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля, то робітник має право відмовитися від дорученої роботи. Крім того, робітник має обов’язково повідомити про надзвичайний випадок на підприємстві безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації має підтверджуватися спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, або уповноваженого працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. В цьому разі за період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

            Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

            У разі, коли працівник за станом здоров’я не може виконувати роботу, на яку він наймався, він має бути переведений на легшу роботу відповідно до медичного висновку. Медичний висновок ЛКК або МСЕК є обов’язковим для роботодавця. Проте переведення працівника на іншу (легшу) тимчасову чи постійну роботу може відбуватися лише за його згодою. При переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за ним зберігається його попередній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

            На час зупинення експлуатації підприємства або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а час простою оплачується з розрахунку середнього заробітку.

            У статті 7 Працівники зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці безкоштовно забезпечуються:

• лікувальноопрофілактичним харчуванням;

• молоком або рівноцінними харчовими продуктами;

• газованою солоною водою

А також вони мають право на

• оплачувані перерви санітарноооздоровчого призначення;

• скорочення тривалості робочого часу;

• додаткову оплачувану відпустку;

• пільгову пенсію;

• оплату праці у підвищеному розмірі, та на інші пільги та компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

            У статті 8 Особам, які працюють у шкідливих або небезпечних для її здоров’я умовах, роботодавець зобов’язаний за свій рахунок забезпечити комплектуваннями, такими як спеціальний одяг та взуття, засобами індивідуального захисту, а також гігієнічні засоби, за допомогою яких робітник матиме змогу убезпечити свій організм від потрапляння шкідливих речовин.

            Статті 10, 11, 12 – про права жінок, неповнолітніх та інвалідів. Про те, що роботодавець зобов’язаний створювати для них відповідні умови праці. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переведені на легку роботу, яка б виключила вплив несприятливих факторів, зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

            Неповнолітні (осіб до 18 років, можуть прийматися на роботу із 15 років за згодою одного із батьків). Однак роботодавцеві забороняється долучати їх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також немає права брати неповнолітніх на важкі роботи пов’язані із підійманням і переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах тощо. 

            Для Інвалідів на підприємстві роботодавцем повинен створити відповідні умови праці, забезпечити індивідуальними програмами реабілітації, та вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають особливостям цієї категорії працівників тощо.

 

11.       Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

            За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб, органів державного нагляду за ОП, а також представників профспілок, винні особи пртягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності, згідно із Законом про ОП.

            При дисциплінарній відповідальності (наступає наприклад, при ухиленні працівника від проходження обов’язкового медогляду) передбачається догана, відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, можливе звільнення із роботи.

            При Адміністративній відповідальності (наприклад, протиправні дії, чи бездіяльність працівника спрямовані на перешкодженння діяльності органів держнагляду; невиконання працівника зобов’язань накладених на нього колективним договором, угодою, чи трудовим договором;)  - накладаються штрафних санкції на працівників та службових осіб, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, посадових осіб, та працівників відповідно до  Кримінального кодексу України про адміністративну відповідальність. Сума штрафу не може перевищувати 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене протягом місячного строку у судовому порядку.

            Матеріальна відповідальність – ст 130-138  Кодексу законів про працю України (Настає за наявності дійсної шкоди з боку працівника, у формі умислу, або із необережності, при протиправних діях, або бездіяльності працівника) – визначається в залежності від того, чи в діях працівника є ознаки кримінального злочину. При наявності кримінального злочину працівник несе повну матеріальну відповідальність, а при відсутності – обмежену, в межах середнього місячного заробітку. А також особа може бути звільнена від матеріальної відповідальності, якщо шкода була заподіяна у стані крайньої необхідності, або є необхідної оборони.

            Кримінальний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», статті 271–275 якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які призвели до ушкодження здоров’я чи смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

            Кримінальна відповідальність передбачається при недотриманні загальних, локальних, галузевих, державних правил, інструкцій, положень та інших законів на підприємстві (недотримання правил технічної безпеки, виробничой санітарії, зберігання та використання легкозаймистих або їдких речовин тощо). Суб’єктом злочину може бути будь-яка службова  особа підприємства, власник, чи уповноважений орган.

            Якщо порушення норм вимог законодавчо-правових та нормативно-правових актів створили

небезпечну для життя або здоров’я ситуацію – накладається штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів, або виправні роботи до 2 років; призвели до загибелі людей – виправні роботи до 5 – 8 років обмеження волі + позбавл. права обіймати певні посади. порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах, цехах, які створюють загрозу вибуху (до 2 років виправних робіт), або мають тяжкі наслідки (до 3 років позбавлення волі + позбавлення права обіймати певні посади), якщо як наслідок загинула людина (до 5 до 10 років позбавлення волі + позбавлення права обіймати певні посади) порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: загроза загибелі (4 роки виправних робіт), тяжкі наслідки (4 роки позбавлення волі), загибель (від 3 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади)

 

12.       Організація охорони праці на виробництві.

Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Кожен працівник, виконуючи трудові обов'язки, зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

З метою забезпечення пропорційної участі працівників на підприємстві для вирішення будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників. Проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.        

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, що ухиляється від обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Питанням охорони праці працівники повинні навчатися постійно.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Атестація робочих місць це:

- виявлення факторів і причин виникнення небезпечних і шкідливих умов праці;

- віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими, особливо шкідливими, важкими умовами праці;

- установлення санітарно-гігієнічних умов виробничого середовища та напруженості виробничого процесу на робочому місці;

- підтвердження у працюючого пільгового пенсійного забезпечення за роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці. Роботодавець підприємства відповідає за своєчасне та якісне

проведення атестації робочих місць.

Атестаційна комісія із залученням, при необхідності, фахівців інших організацій, проводить постійно атестацію робочих місць у терміни, передбачені колективним договором, не рідше одного разу на п'ять років.

Атестаційна комісія:

а) організує вивчення нормативно-правової документації з питань атестації робочих місць;

б) залучає у встановленому порядку організації до атестації робочих місць, що мають на це право;

в) здійснює контроль і організує керівництво за роботами при атестації робочих місць;

г) складає плани розміщення обладнання, визначає межі робочих зон і відповідний їм номер спільно з санітарно-епідеміологічною службою;

д) визначає небезпечн і шкідливі виробничі фактори і визначає значення цих факторів;

е) розробляє заходи щодо поліпшення умов праці та оздоровленню працюючих;

ж) визначає "Карту умов праці" на атестоване робоче місце. Працівникам сповіщають про результати атестації робочого місця.

 

13.       Функціональні обов’язки працівників та керівників виробництва в галузі охорони праці.

Обов'язки роботодавця визначені ст.13 Закону України "Про охорону праці".

На першого керівника організації покладається:

" створення на кожному робочому місці умов праці, що відповідають нормативно-правовим актам;

" забезпечення дотримання вимог законодавства про права працівників в області охорони праці;

" контроль за діяльністю посадових осіб структурних підрозділів відповідно до їхніх функціональних обов'язків по охороні праці;

" забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами: найкраще використання їхніх знань і досвіду при створенні безпечних умов праці для працюючих на підприємстві;

" забезпечення розробки і виконання колективного договору, комплексних планів поліпшення умов охорони праці і санітарно-оздоровчих заходів;

" забезпечення фінансуванням, матеріальними ресурсами й устаткуванням, виконання планованих заходів;

" забезпечення умов виконання посадових обов'язків по охороні праці, передбачених у посадових і функціональних інструкціях для фахівців підприємства.

На керівників служб покладається:

- організація контролю за дотриманням технологічної дисципліни, виконанням будівельних норм і правил, вимог по охороні праці;

- постійне підвищення рівня інженерної підготовки для безпечного виконання робіт на всіх ділянках підприємства;

- організація робіт з підготовки і впровадження стандартів безпеки праці й інших нормативних документів, а також по атестації робочих місць і технологічних процесів відповідно вимогам охорони праці;

- організація розробки і затвердження проектів виконання робіт і/або технологічних карт на виробництво вантажно-розвантажувальних і монтажних робіт;

- укладання договорів з науково-дослідними і проектними організаціями на розробку заходів щодо організації безпеки праці, контроль за виконанням цих угод;

- організація розробки інструкцій з охорони праці, виробничих інструкцій з виконання функціональних обов'язків керівника і виконавців.

На інженера по охороні праці покладається:

- контроль за організацією безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві, проведення заходів у цьому напрямку ;

- контроль за виконанням розпоряджень органів державного нагляду, пропозицій уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;

- контроль за дотриманням діючого законодавства, правил і норм з охорони праці, виробничій санітарії, пожежній безпеці;

- контроль за наданням працівникам установлених пільг і компенсацій по охороні праці;

- розробка положень, інструкцій і інших нормативних актів по охороні праці, що діють у межах підприємства;

- участь у розробці і впровадженні більш досконалих конструкцій, захисної техніки й інших засобів колективного захисту;

- участь у розробці перспективних і річних планів поліпшення умов праці;

- контроль за складанням кошторисів, виконанням зазначених заходів і витратою асигнувань на проведення цих заходів;

- участь у розслідуванні й аналізі причин виробничого травматизму і професійних захворювань, а також розробці заходів щодо їхнього попередження й усунення;

- контроль за станом і застосуванням засобів індивідуального і колективного захисту, забезпечення виробничих ділянок плакатами і знаками безпеки, програмами по навчанню й інструктажу працюючих;

- організація лекцій, кіносеансів та екскурсій, устаткування кабінетів і стендів по охороні праці;

- проведення вступного інструктажу робітників і фахівців з охорони праці;

- участь у роботі комісій з перевірки знань інженерно-технічними працівниками правил і норм охорони праці і пожежної безпеки;

- розгляд листів, заяв і скарг працівників з питань охорони праці;

- здійснення зв'язку з медичними установами, науково-дослідними інститутами й іншими організаціями з питань охорони праці і вживання заходів по впровадженню їхніх рекомендацій;

- координація діяльності структурних підрозділів з питань безпеки праці і забезпечення складання звітності по охороні праці.

Аналогічні функціональні обов'язки по охороні праці покладаються на усіх фахівців і керівників.

Досвід сучасних підприємств показує, що підвищення ефективності охорони праці досягається шляхом забезпечення функціонування системи управління охороною праці, щорічної паспортизації цехів з охорони праці, атестації робочих місць за умовами праці, застосування морального і матеріального стимулювання керівників підрозділів і працівників, проведення щомісячно "Днів охорони праці" і оцінки профілактичної роботи керівників всіх рівнів управління, модернізації виробництва, уважного, сумлінного ставлення роботодавця до питань охорони праці, з якого беруть приклад керівники структурних підрозділів і працівники.

 

14.       Організація охорони праці в навчально-виховних закладах.

 

15. -16            Види медичного забезпечення охорони праці. Мета проведення попереднього та періодичного медичного огляду.

            Адміністрація підприємства і заклади Міністерства охорони здоров'я України (лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути (університети), на території обслуговування яких знаходяться підприємства) забезпечують медико-санітарне обслуговування працівників на промислових підприємствах. Вони надають медичну допомогу працівникам у разі їх загального чи професійного захворювання, отруєння, при травмах та інших порушеннях здоров'я і організовувють та проводять профілактичну роботу на підприємстві. На великих підприємствах організовують медично-санітарні частини, які об'єднують всі заклади по медично-санітарному обслуговуванню працівників, що існують на даному підприємстві. Що стосується оздоровчих пунктів, то оздоровчі пункти можуть бути загальнозаводські і цехові (у великих цехах). Якщо на підприємстві є кілька оздоровчих пунктів, один з них виконує функції центрального. Медично-санітарна частина, міська чи районна поліклініка, які організують оздоровчі пункти на підприємствах, забезпечують їх медичним обладнанням, інструментами, медикаментами. Приміщення для оздоровчих пунктів, а також господарський інвентар, меблі, транспорт, зв'язок та комунальні послуги надають підприємства.

            Оздоровчі пункти проводять роботу в двох напрямках: лікувальному та санітарно-профілактичному. Лікувальна робота полягає у «наданні кваліфікованої і швидкої першої долікарняної допомоги при нещасних випадках, професійних отруєннях і раптових захворюваннях. На оздоровчих пунктах виконується первинна діагностика захворювання чи травми. Лікар оздоровчого пункту може видати ли­сток непрацездатності строком до трьох днів, направити у разі необхідності хворого в поліклініку чи стаціонар на лікування. Стаціонарне медичне обслуговування осіб, які працюють на підприємстві, проводиться у відповідних відділеннях і кабінетах медично-санітарної частини підприємства чи в найближчому лікувально-поліклінічному закладі, за яким адміністративно закріплений заводський чи цеховий оздоровчий пункт.

            Оздоровчі пункти проводять санітарно-профілактичну роботу за єдиними комплексними планами разом з адміністрацію, службами охорони праці підприємств. До цих планів включають всі необхідні заходи по запобіганню травматизму і захворюванням серед працівників. Основні функції оздоровчих пунктів в проведенні санітарно-профілактичної роботи: систематично спостерігати за здоров'ям працюючих на підприємстві шляхом досконалого вивчення і аналізу захворювань та травматизму працюючих у колективі в цілому і в окремих його групах; брати участь в організації і проведенні профілактичних медичних обстежень осіб, працюючих у харчових цехах і на ділянках зі шкідливими виробничими факторами; систематично спостерігати за санітарним становищем підприємства, розробляти і контролювати заходи до оздоровлення і покращення умов праці працюючих; участь в проведенні профілактичних прищеплень для запобігання інфекційним захворюванням; виявлення і ліквідація бактеріо- і глистоносіїв у працюючих в виробничих цехах; залучення активу робочих до здійснення на виробництві санітарно-оздоровчих заходів, організація санітарних постів в цехах, навчання робочих заходам першої допомоги при травмах, отруєннях, раптових захворюваннях; проведення санітарно-просвітньої роботи серед членів колективу.

            Роботодавець зобов’язаний забезпечити фінансування та організувати проведення медичних оглядів працівників, які зайняті на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або тих, де є потреба у професійному доборі згідно зі ст. 169 КЗпП і ст. 17 Закону про охорону праці. У цих законах визначаються види медичних оглядів працівників – попередній (під час прийняття на роботу) та періодичний (протягом трудової діяльності), а також щорічний обовязковий медичний огляд осіб віком до 21 року. Порядок проведення медичних оглядів затверджений наказом МОЗ від 21.05.2007 р. № 246. Якщо працівник ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, то роботодавець має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку і зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. Лише після проведення попереднього медичного огляду приймаються на роботу особи молодші 18 років.

            Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники цих закладів несуть відповідальність за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника згідно із законодавством. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров’я визначає порядок проведення медоглядів. На час проходження медогляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

            Д. В. Зеркалов дає таке визначення поняттю «медичний огляд»: Медичний огляд – це огляд працівників спеціальною комісією лікарів з обов’язковими лабораторними, клінічними і функціональними дослідженнями з метою визначення можливості допуску до конкретної роботи (професії) за станом здоров’я, а також патологічних станів, що розвинулися протягом трудової діяльності і перешкоджають продовженню роботи за певним фахом.

            Попередній медичний огляд – це огляд, який проводиться при прийнятті (або переведенні) на роботу, де є вплив шкідливих речовин та несприятливих виробничих факторів, для визначення початкового стану здоров’я претендента та його відповідності конкретно обраній професії, та поглиблене обстеження стану здоров’я особи, яка приймається на роботу, для визначення можливості використання її праці в окремих виробництвах, а також на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці. У наведеному визначенні вказана мета проведення попередніх медичних оглядів, але можна також додати, що попередній медогляд проводиться з метою:

- визначення стану здоров’я працівника і реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше під час роботи на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь)».

            Метою проведення періодичних медичних оглядів є:

- своєчасне виявлення ранніх ознак гострих і хронічних профзахворювань (отруєнь), загальних і виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах впливу конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів;

- розробка індивідуальних і групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів щодо працівників, яких віднесено за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення оздоровчих заходів.

 

17.       Порядок проведення навчання та перевірки знань з питань  охорони праці.

            Основним нормативним актом, що регламентує порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є НПАОП 0.00-4.12-05 "Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці". Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів під час трудового та професійного навчання.

Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, бюджетними установами та суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності.

Нагляд за дотриманням даного Типового положення здійснюють органи державного нагляду за охороною праці, а контроль служби охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємств.

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві

            Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі й студенти під час трудового та професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

            На підприємствах на основі Типового положення, з урахуванням специфіки виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів.

            Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації на підприємстві, здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавець доручає організацію цієї роботи.

            На підприємстві для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюється відповідна комісія. Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник, до службових обов'язків якого належить організація роботи з охорони праці. У разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівник цього підрозділу чи його заступник.

            До складу комісії підприємства входять спеціалісти служби охорони праці, представники юридичної, виробничих, технічних служб, представник профспілки або вповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці та ін. Комісія вважається правомочною, якщо до її складу входять не менше трьох осіб.

            Усі члени комісії у порядку, встановленому Типовим положенням, повинні пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

            Перед перевіркою знань на підприємстві організовують заняття: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці здійснюється за тими нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до їх функціональних обов'язків. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за екзаменаційними білетами у формі усного або письмового опитування. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань з охорони праці виявили задовільні результати, видають посвідчення. При незадовільних результатах перевірки знань працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань.

            Працівники, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці, до роботи не допускаються.

            Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, проходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

            Робота з підвищеною небезпекою - це робота в умовах впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників або така, де є потреба в професійному доборі, чи пов'язана з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів праці або технологічних процесів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров'ю, майну, навколишньому природному середовищу.

            Відповідальність за організацію та здійснення інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці покладається на роботодавця.

            Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб відбувається під час прийняття на роботу і періодично один раз на три роки. Тематичний план і програма навчання цієї категорії працівників складаються на основі типового тематичного плану і програми та з урахуванням вимог охорони праці для конкретних галузей і виробництв.

            Заступники керівників (на яких покладено обов'язки з управління охороною праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади" державних адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій, асоціацій та інших об'єднань підприємств, керівники підприємств (чисельністю понад 1000 працівників), керівники та фахівці служб охорони праці, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних закладів, галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці та інші проходять навчання та перевірку знань з питань охорони праці у Головному навчально-методичному центрі Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

            Посадові особи районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, функціональні обов'язки яких пов'язані зі забезпеченням охорони праці; спеціалісти науково-дослідних, конструкторських, проектних і технологічних відділів, які виконують розробки з питань охорони праці; керівники підприємств чисельністю менше 1000 працівників, керівники і спеціалісти служб охорони праці та інші проходять навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів Держгірпромнагляду на проведення відповідного навчання. Інші посадові особи проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що належать до їх функціональних обов'язків, безпосередньо на підприємстві.

            Посадові особи малих підприємств, де немає можливості провести навчання безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці, а також приватні підприємці, що використовують найману працю, проходять навчання та перевірку знань у навчальних закладах, які отримали відповідний дозвіл органів Держгірпромнагляду. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.

            За певних обставин (призначення на іншу посаду, чи переведення на іншу роботу, що потребує додаткових знань з питань охорони праці) посадові особи і фахівці з питань охорони праці проходять позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

            Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де стався нещасний випадок (професійне отруєння), повинні протягом місяця пройти позачергове навчання і перевірку знань з питань охорони праці, якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання працівників на підприємстві

            Навчальні плани закладів освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності, повинні передбачати вивчення питань охорони праці. Зміст і обсяги навчання з питань охорони праці в закладах освіти регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами для відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, які затверджуються Міністерством освіти та науки України за погодженням з Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

            Учні професійно-технічних навчальних закладів на базі раніше набутих знань вивчають дисципліну "Охорона праці". При підготовці працівників за професіями специфічні питання охорони праці для конкретних професій повинні вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з питань охорони праці.

            Зміст та обсяг дисципліни "Охорона праці" для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою, визначаються типовим навчальним планом і типовою навчальною програмою з цієї дисципліни, що затверджується Держпромгірнаглядом.

            У вищих навчальних закладах, незалежно від рівня акредитації, студенти вивчають навчальні дисципліни "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі", а також окремі питання (розділи) з охорони праці в загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах, які органічно пов'язані з їх тематикою.

            Кількість годин, передбачених для вивчення дисциплін з охорони праці, не може зменшуватись при розробці та перегляді навчальних освітньо-професійних програм для підготовки відповідних фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів без погодження з Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

 

18.       Класифікація шкідливих і небезпечних виробничих чинників за природою їх впливу на працівника.

            Відповідно до державного стандарту шкідливі і небезпечні чинники за дією та природою впливу поділяються на чотири класи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.

            До фізичних шкідливих та небезпечних чинників належить шум, вібрація і інші коливальні впливи, іонізуючі і неіонізуючі випромінювання, кліматичні параметри (температура, вологість і рух повітря), атмосферний тиск, рівень освітлення, а також фіброгенний пил і т.ін.

            До хімічних шкідливих і небезпечних чинників за характером впливу на організм людини належать токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні та мутагенні речовини різного агрегатного стану, що здатні викликати будь-які загальні, місцеві або віддалені в часі негативні наслідки на організм. За шляхами проникнення в організм людини вони можуть діяти через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки.

            До біологічних шкідливих та небезпечних чинників належать патогенні мікроорганізми, мікробні препарати, біологічні пестициди, сапрофітна спороутворююча мікрофлора, мікроорганізми – продуценти мікробіологічних препаратів.

            До психофізіологічних небезпечних й шкідливих виробничих чинників за характером їх дії належать фізичні статичні й динамічні перевантаження-піднімання й перенесення вантажів, незручне положення тіла, тривалий тиск на шкіру, суглоби, м‘язи та кістки; фізіологічно недостатня рухова активність (гіподинамія); нервово-психічні перевантаження – розумове перевантаження, емоційні навантаження, перенапруга аналізаторів.

 

19.       Системи менеджменту гігієни і безпеки праці. OHSAS 18001: 2007

            ОHSAS 18001 є стандартом, на базі якого проводиться перевірка Систем менеджменту охорони праці і промислової безпеки. Передумо­вою його розробки стала потреба компаній в ефективній роботі з охорони праці і здоров'я.

            OHSAS 18001 є дійсно світовим стандартом в тому сенсі, що його застосу­вання не обмежується тільки організаціями в економічно ви-сокорозвинених країнах. У багатьох країнах керівництва компаній дійшли висновку, що такий стандарт є важливим для компанії і для її взаємин з суспільством і урядом, оскільки дозволяє створити систему управління безпекою. Ця діяльність - не одноразовий проект або випадкова подія. Це – тривалий процес поліпшення відносин з суспільством, з місцевими органами влади і національним урядом, з власним персона­лом компанії, учасниками ринку або акціонерами, організаціями споживачів і суспільством в цілому.

            Створюючи систему, засновану на принципах OHSAS 18001, організація не зазнає труднощів в дотриманні правил і знижує ризик бути оштрафованою або піддатися судовому розгляду в разі виникнення травм, професійних захворювань і нещасних випадків. Правильне впрова­дження і підтримка в робочому стані системи управління охороною здоров'я і безпеки персоналу може бути частиною стратегії належної ви­робничої практики, яка є ефективним довгостроковим вкладенням засобів у майбутнє компанії. Це, у свою чергу, веде до того, що компанії, які отримали сертифікати на системи управління охороною здоров'я і безпекою персоналу, вимагають від своїх субпідрядників, щоб вони та­кож контролювали процеси і управляли ризиками у сфері охорони здоров'я і безпеки персоналу.

            Стратегічна консультативна група ISO сформувала і контролює межі компетенції цього стандарту для того, щоб постійно відстежувати не­обхідність у його подальшому розвитку і дає рекомендації ISO/IEC зі стратегічного планування сфери застосування такого стандарту.

            Більшість дрібних компаній починають оцінювати необхідність у впровадженні системи управління охороною здоров'я і безпекою персона­лу, виходячи з вимог уряду, а також враховуючи необхідність вирішення розбіжностей з представниками зацікавлених сторін. Для крупних компаній це найчастіше питання іміджу компанії й основа для відкритого інформування клієнтів і світової спільноти в цілому про свої наміри у сфері охорони здоров'я і безпеки персоналу.

            Прагнення досягти професіоналізму, компетенції і контроль­о­ва­ної, передбачуваної поведінки персоналу, що бере участь у ви­ро­б­ничій діяльності або наданні послуг, складає основу стандарту.

            Це досягається шляхом вироблення загальних правил або розробкою нормативної документації і положень, що описують порядок ство­рення, впровадження і підтримки цілісності системи управління охороною здоров'я і безпекою персоналу в компанії.

            На додаток до OHSAS 18001 було видано стандарт 0HSAS 18002, який містить роз'яснення до вимог стандарту і настанову зі створен­ня системи

Система управління гігиєною та безпекою праці є інструментом, який дає організації наступні переваги:

  • Зменшення кількості випадків заподіяння шкоди персоналу за рахунок запобігання та контролю за небезпечними виробничими факторами на робочих місцях.
  • Зменшення ризику нещасних випадків, що призводять до серйозних наслідків.
  • Поліпшення мотивації персоналу за рахунок задоволення зростаючих очікувань ваших співробітників.
  • Зменшення матеріальних втрат, які виникають внаслідок нещасних випадків та простоїв виробництва.
  • Можливість створення інтегрованої системи управління якістю, екологічного керування, здоров’я та безпеки.
  • Забезпечення відповідності діяльності законодавству в галузі здоров’я та безпеки на виробництві.
  • Покращення іміджу організації.

 

20.       Основні поняття фізіології праці.

Фізіологія праці – це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи і засоби організації трудового процесу, які спрямовані на підтримку високої працездатності і збереження здоров'я працюючих .

Основними задачами фізіології праці є:

         вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

         дослідження фізіологічних параметрів організму при різних видах робіт;

         розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження стомлюваності, збереження здоров'я і високої працездатності протягом тривалого часу.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова настанова, на базі якої в центральній нервовій системі утворюється визначена програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії звуться динамічним стереотипом.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний. Механічний компонент визначається роботою м’язів. Під час роботи м’язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії. Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах органів почуттів, пам’яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компонентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м’язова діяльність, а під час розумової – активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, у першучергу, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.

Між організмом і навколишнім середовищем постійно відбуваються обміни речовинами й енергією, якій починається з надходженням в організм води і продуктів харчування. Обмін речовин – це складний ланцюговий процес перетворень речовин в організмі, починаючи з їхнього надходження з навколишнього середовища і завершуючи виділеннями продуктів розпаду. У процесі обміну організм одержує речовини для побудови клітин і енергію для життєвих процесів.

У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності і стомлення.

Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати протягом заданого часу і з достатньою ефективністю роботу визначеного обсягу і якості.

Стомлення – це зниження працездатності, що настає в процесі роботи [6, 36]. Якщо в роботі переважає розумова напруга, стомлення характеризується зниженням уваги, продуктивності розумової праці, збільшенням кількості помилок, що допускаються в роботі, стомленням аналізаторів. Якщо переважають у роботі фізичні зусилля, стомлення виявляється в зниженні м'язової сили.

Існує ряд теорій стомлення: теорія виснаження в м'язах енергетичних запасів, теорія “отруєння” організму молочною кислотою й ін. Однак, дослідженнями було доведено, що припинення роботи внаслідок стомлення залежить від стану центральної нервової системи.

У профілактиці стомлення і перевтоми працівника значна роль належить організації раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологи обґрунтували п’ять умов підвищення працездатності, що сприяють ефективному попередженню стомлення:

· у будь-яку роботу потрібно входити поступово;

· умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;

· звичність, послідовність і плановість;

· недбалість і квапливість у праці не припустима;

· фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв’язаний зактивним діяльним станом);

· сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціаль1

ні умови).

 

21.       Основні поняття гігієни праці.

            Гігієна — це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя.

            Гігієна праці — це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем.  Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

            Основні поняття, що застосовуються в Гігієнічній класифікації:

            Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

            Шкідливий виробничий фактор ¾ чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до погіршення здоров’я.

            Небезпечний виробничий фактор ¾ чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

            Важкість (тяжкість) праці ¾ характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

            Напруженість праці ¾ характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему.

            Безпечні умови праці ¾ умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічні нормативи.

            Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

            1 клас ¾ оптимальні умови праці ¾ такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичних параметрів і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

            2 клас ¾ допустимі умови праці ¾ характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

            3 клас ¾ шкідливі умови праці ¾ характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

            4 клас ¾ небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

 

22.       Основні поняття виробничої санітарії.

Виробнича санітарія – це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.

           Згідно ДСТУ 2293199 (п. 4.60) виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів. Вважається, що сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небезпеки (шкідливості), яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в процесі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої температури тощо.

           Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших факторів, які впливають на людину під час виконання нею трудових обов'язків, називають виробничим середовищем. Саме воно є тією площиною, яка підпорядковується виробничій санітарії. Але особлива увага тут саме до небезпечних факторів - будь-яких хімічних, фізичних, біологічних чинників, речовин, матеріалу або продукту, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров'я людини.

           Під атестацією робочих місць за умовами праці розуміють комплексну оцінку всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутних соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Вона визначає, чи всі санітарно-гігієнічні вимоги є достатніми для нормальної працездатності, проводиться не рідше 1 разу на 5 років.

            Одним із найважливіших понять виробничої санітарії є мікроклімат. Мікрокліматом, або метеорологічними умовами називають стан повітря у виробничому приміщенні. Він визначаються такими параметрами: температурою повітря в приміщенні, °С; відносною вологістю повітря, %; рухливістю повітря, м/с; тепловим випромінюванням, Вт/м2. Якщо робота виконується на відкритих майданчиках, то метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Проте і в цьому випадку в робочій зоні створюється мікроклімат. Для унормування умов мікроклімату треба врахувати такі параметри: пору року, категорії робіт (легкі фізичні роботи, фізичні роботи середньої тяжкості, важкі фізичні роботи), а також оптимальні мікрокліматичні умови, допустимі мікрокліматичні умови, оптимальні метеоумови, допустимі метеоумови.

            Вентиляція – це організований, тобто такий, що розраховується і регулюється, повітряний обмін у приміщеннях. Від цього процессу, власне і залежить, стан повітря у приміщенні. Відповідно до СНиП 2.04.05-91 у всіх виробничих приміщеннях має бути передбачена система вентиляції. Для того, щоб вентиляційні системи працювали варто дотримуватись певних вимог:

1)      монтаж вентиляційних систем має виконуватись відповідно до проекту вентиляції;

2)      до експлуатації допускаються вентиляційні системи, що пройшли передпускові випробування та мають інструкції, технічний паспорт, журнал ремонту та експлуатації;

3)      загальнообмінна вентиляція, а також місцева передбачається окремо для кожного приміщення;

4)      системи аварійної витяжної вентиляції обладнуються вентиляторами з електродвигунами у вибухобезпечному виконанні;

          5) повітря, у якому є вибухонебезпечний пил проходить очищення до того, як воно надійде у вентилятори.

         Освітлення. Раціональне виробниче освітлення має попереджати розвиток зорового і загального стомлення, забезпечувати психологічний комфорт при виконанні тих чи інших видів зорових робіт, сприяти збереженню працездатності, підвищенню якості продукції, що випускається, зниженню виробничого травматизму, а також підвищенню безпеки праці. Освітлення буває двох видів: природне та штучне. Перше – це освітлення приміщень світлом неба (прямим чи відбитим), що проникає крізь світлові прорізи у зовнішніх захисних конструкціях. Таке освітлення забезпечується прямими сонячними променями (80%) і дифузійним світлом (сонячні промені, що розсіяні атмосферою). Цей вид освітлення біологічно є найбільш цінним, до якого максимально пристосоване людське око. Воно здійснюється боковим світлом, верхнім світлом, комбінованим світлом. Але досить часто для промислових будівель одного такого освітлення є мало, тому використовують ще і штучне освітлення і називають їх сполученим.

Віброакустичні коливання. Під шумом розуміють безладне сполучення неприємних людині звуків. Звук же є коливальним рухом часток пружного середовища, що поширюється хвилеподібно. Зона простору, у якій поширюються звукові хвилі, зветься звуковим полем. За характеристиками спектру шум поділяють на широкосмуговий з безперервним спектром шириною більше однієї октави і тональний, в спектрі якого є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками виділяють постійний шум, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра; непостійний шум, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра.

Нормування шуму здійснюється за ГОСТом 12.1.003-83*ССБТ. При нормуванні використовують два методи:

1)      нормування за граничним спектром шуму;

2)      нормування рівня звуку у дБА.

            За першим методом нормування шуму визначається у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Звуки, що виходять за ці межі, спроможні чути менше 1% людей. Весь зазначений діапазон ділиться на 9 октав. Щодо другого методу, то запроваджено гранично допустимий рівень звуку – 80 дБА, який забезпечує відсутність ризику втрати слуху і практично не впливає на працездатність та стан здоров'я. Також виділяють ряд засобів коллективного захисту від шуму: архітектурно-планувальні, акустичні (звукопоглинання, звукоізоляція, глушники) та організаційно-технічні. Інфразвук при однакових звукових потужностях відрізняється від акустичних та ультразвукових коливань значно більшими амплітудами коливань. Інфразвукові коливання несприятливо впливають на функціональний стан організму людини. Ультразвук передбачає довжину хвилі меншу, ніж у звичайного звука. Вплив ультразвуку на організм спричинює головний біль, утому, підвищену збудливість, закладеність у вухах.

            Дотичним до поняття шуму є вібрація – це рух точки або механічної системи, при якій відбувається почергове зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати. Виділяють загальну (передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога)) і локальну (передається на руки робітника при контакті з вібруючим інструментом). Вібрація  може викликати навіть вібраційну хворобу.

            Випромінювання. Є кілька видів випромінювання. Досить часто джерелом випромінювання є потужні телевізори, радіомовні станції, персональні комп’ютери тощо. Такий вид випромінювання називають електромагнітним. Так, унаслідок довгого перебування в зоні дії радіохвиль настає передчасна втомлюваність, сонливість або порушення сну, головні болі, розлад нервової системи. Існує сукупність факторів, що сприяють захисту від дії електромагнітного випромінювання: захист часом (обмеження перебування людини в межах дії електромагнітного випромінювання), захист відстанню (збільшується відстань), зменшення потужності випромінювання (використання спеціальних пристроїв у джерелі - поглиначів), екранування джерел випромінювання, засоби індивідуального захисту (окуляри).

            Окремим видом електромагнітного випромінювання є інфрачервоне випромінювання – воно перебуває на межі між червоним кінцем видимого випромінювання та короткохвильових радіовипромінювань. Інфрачервона енергія діє перш за все на незахищені частини тіла людини (обличчя, руки, шию, груди). Коли густина потоку невелика – людина відчуває ледь помітне тепло, але коли густина потоку збільшується – людський організм не може витримувати дію ІЧ променів. Захист від інфрачервоного випромінювання передбачає: захист часом, захист відстанню, усунення джерела, екранування джерел, індивідуальні засоби захисту.

            Ультрафіолетове випромінювання за способом генерації належить до теплової частини випромінювання, але за дією подібне до іонізуючого випромінювання. Природним джерелом випромінювання є сонце, штучними – газорозрядні джерела світла, електричні дуги, лазери, ртутні випрямлячі. Ультрафіолетове проміння діє діє на центральну нервову систему, викликаючи головний біль, підвищення температури. [3, 106] Основними заходами запобігання ультрафіолотевого випромінювання є конструкторські та технологічні рішення, екранування джерел випромінювання, індивідуальний захист. [3, 107]

            Іонізуюче або радіоактивне випромінювання виникає внаслідок виділення у радіоактивних речовин. Гранично допустима доза опромінення - це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження. Фонове опромінення людини складається із опромінення природними і штучними джерелами.

 

23.       Гігієна праці та виробнича санітарія.

  Поняття виробничої санітарії досить широке і пов’язане безпосередньо з гігієною та фізіологією праці. Але різниця між ними полягає у тому, що гігієна праці - це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Тоді як виробнича санітарія передбачає впровадження конкретних санітарно-оздоровчих заходів для запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів, тобто вона має більш практичний характер. Тут варто також додати, що першим типом факторів, які впливають на умови праці є санітарно-гігієнічні (крім того виділяють ще психофізіологічні, естетичні та соціально-психологічні). Фізіологія ж праці – це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку.

        Санітарно-оздоровчі заходи, що має запроваджувати виробнича санітарія стосуються тих понять, якими вона оперує: мікроклімат, вентиляція, забрудненість повітря (пил), освітленість, віброакустичні особливості (шум, вібрація), різні типи випромінювання (електромагнітне, інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче) та інші.

        Гігієнічна класифікація праці передбачає виділення чотирьох класів умов праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості на напруженості трудового процесу:

1) оптимальні умови праці;

2) допустимі умови праці;

3) шкідливі умови праці;

4) небезпечні (екстремальні) умови праці.

             Фактори, що зумовлюють умови праці, поділяють на чотири групи. Перша група – санітарно-гігієнічні фактори – включає показники, що характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони залежать від особливостей виробничого обладнання і технологічних процесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані. Другу групу складають психофізіологічні елементи, зумовлені самим процесом праці. З цієї групи лише частина факторів може бути оцінена кількісно. До третьої групи відносяться естетичні фактори, що характеризують сприйняття працюючим навколишньої обстановки та її елементів; кількісно вони оцінені бути не можуть. Четверта група включає соціально-психологічні фактори, що характеризують психологічний клімат у трудовому колективі; кількісній оцінці також не підлягають.       Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці є закони, постанови, положення, санітарні правила і норми затверджені Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством праці та соціального захисту, Держстандартом України (наприклад, закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону праці», санітарні правила ДСП 173196 «Охорона атмосферного повітря населених місць», ДСН 3.3.6.042199 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень», Державний стандарт України ДСТУ ISO 14011197 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту» і т. ін.). (Чесно кажучи, у мене таке враження, що автори, які пишуть підручники не дуже добре самі розрізняють ці два поняття)))

 

24.       Важкість праці: динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорноруховий аппарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним (динамічним і статичним) навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом среотипних робочих рухів, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Критеріями важкості праці при динамічному навантаженні є: потужність зовнішньої механічної роботи, максимальна величина вантажів, що вручну піднімаються, величина ручного вантажообігу за зміну, частота кроків в одну хвилину тощо.

Критеріями напруженості праці є напруга уваги (число виробничо-важливих об'єктів спостереження, тривалість зосередженого спостереження у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів чи повідомлень у середньому в одну годину), емоційна напруга, напруга аналізаторів, обсяг оперативної пам'яті, інтелектуальна напруга, монотонність роботи. Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (будь то розумова чи фізична праця), так і від індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. При фізичній роботі важливе значення має правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м'язові зусилля характеризуються перевагою напруги над розслабленням. При статичних зусиллях, коли м'язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітки не надходить кисень, гліколіз зупиняється на без кисневому етапі, енергія не утворюється, у клітках накопичується молочна кислота, з'являється почуття стомлення, біль у м'язах. При чергуванні напруги м'язів із їхнім розслабленням гліколіз йде в два етапи, молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу і води і при цьому клітка одержує майже в 20 разів більше енергії.

Таким чином, при чергуванні статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над без кисневим, що сприяє більш тривалому збереженню працездатності. У цьому зв'язку винятково важливою є фізіологічна раціоналізація, основними напрямками якої є раціональна організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, раціональна організація режимів праці і відпочинку.

 

25.       Психофізіологічні особливості розумової праці та можливі небезпеки для здоров’я   людини.

Поняття розумової праці має, перш за все, психофізіологічну основу, оскільки воно пов'язане з діяльністю людського мозку. Це поняття має і соціальний зміст, пов'язаний з виділенням категорій працівників переважно фізичної (робочих) і розумового (службовців) праці.

До розумової праці належать управління, творчість, викладання, науки, навчання. Ця праця об’єднує роботи, пов’язані з прийомом та переробкою інформації, які потребують переважного напруження уваги, сенсорного апарату, пам’яті, а також активації процесів мислення, емоційної сфери.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не говорить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і складає 15–20 % від загального об’єму в організмі. При цьому вживання кисню 100 г кори головного мозку в 5 разів більше, ніж витрати скелетними м’язами тієї ж ваги при максимальному навантаженні. Під час розумової діяльності значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, ускладнюється прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них.

Для людей розумової праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги – в середньому у 5–10 разів вище, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму – втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При виконанні розумової праці мають місце зсуви у вегетативних функціях людини: підвищення кров’яного тиску, зміни ЕКГ, збільшення легеневої вентиляції і вживання кисню, підвищення температури тіла. Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж при фізичній праці.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збіль­шується в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18-36% і зростає вміст адреналіну, норадреналіну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяль­ність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок). При значній розумовій напруженості спостерігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характер­ризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

 

26. Мікроклімат виробничого середовища та його параметри.

            Основні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень на території України визначає постанова Міністерства охорони здоров’я України № 42 від 1 грудня 1999 року «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99», що складається з тлумачення основних термінів і понять, загальних вимог і трьох розділів: «Вимоги до параметрів мікроклімату», «Основні вимоги до засобів нормалізації мікроклімату та теплозахисту» і «Загальні вимоги до методів вимірювання параметрів мікроклімату та їх оцінки».

            Згідно з постановою, виробниче приміщення – це замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

            Робоча зона – простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

            Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

            Мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.

            Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

            Допустимі мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

            Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:

-        температура повітря,

-        відносна вологість повітря,

-        швидкість руху повітря,

-        інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,

-        температура поверхні.

            Згідно із зазначеною вище постановою, температура повітря для робіт першої категорії (легка фізична праця) в холодний період року повинна бути в межах +21 – 24 ºС, а в теплий +22 – 25 ºС. Відносна вологість в обидва періоди має становити 60 – 40%, а швидкість руху повітря – 0,1-0,2 м/с.

            Допустимі величини мікрокліматичних умов такі: в холодний період року верхня межа температури в приміщеннях становить +26 ºС, а нижня межа +17 ºС, в теплий період року ці показники можуть досягати відповідно +30 ºС і +18 ºС. Відносна вологість на робочих місцях у холодний період має не перевищувати 75%, а в теплий 55 – 60%. Допустимою величиною швидкості руху повітря в холодний період є 0,1 м/с, у теплий період року вона може змінюватися від 0,1 до 0,3 м/с.

            Щодо температури внутрішніх поверхонь приміщень (стін, стелі, підлоги), то вона «не повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт».

 

27. Вплив мікроклімату на працездатність працівників.

            Недоліки В системі тепло забезпечення можуть стати причиною охолоджуючого чи нагріваючого мікроклімату. Перший виникає, коли температура повітря і поверхонь нижча норми, другий – коли вища.

            Охолоджуючий мікроклімат зумовлює виникнення захворювань органів дихання, сприяє виникненню серцево-судинної патології, змінює імунний статус організму, порушує координацію рухів, знижує працездатність. Слід також відзначити, що він змушує учнів тепліше одягатися для підвищення опору одягу. Це може бути причиною більш раннього стомлення та обмеження руху.

            Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м’язів та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об’єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи таких захворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м’язового ревматизму, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакції , зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму.

            Тривала дія високої температури повітря при одночасному підвищенні його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38–40 ºС (гіпертермія), в наслідок чого відбуваються різноманітні фізіологічні порушення у організмі: зміни в обміні речовин, у роботі серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нирок), зміни у системі дихання, порушення центральної та периферійної нервових систем.

            При підвищенні температури значно збільшується потовиділення, внаслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей (хлористого натрію, калію, кальцію). Зростає вміст молочної кислоти, сечовини у крові. Кров згущується. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100–180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабкістю, часом можуть виникати судоми та втрата свідомості. Збільшення температури повітря виробничого середовища з 20 ºС до 35 ºС призводить до зниження працездатності людини на 50–60%.

            Недостатня вологість повітря (нижче 20%) зумовлює до висихання слизових оболонок дихальних шляхів та очей, внаслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

 

28. Загальні заходи та засоби нормалізації мікроклімату та теплозахисту.

            Заходи й засоби нормалізації мікроклімату виробничих приміщень визначено частиною 3 постанови Міністерства охорони здоров’я України № 42 від 1 грудня 1999 року «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99», в якій зазначено, що «Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та способів, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-технічні та ін. заходи колективного захисту. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту, медико-біологічні тощо» (пункт 2.1).

            Пункти 2.4 і 2.5 пропонують способи нормалізації температури приміщень. Так, у виробничих приміщеннях з надлишком тепла використовують природну вентиляцію. Аераційні ліхтарі та шахти розташовують безпосередньо над основними джерелами тепла на одній осі. У разі неможливості або неефективності аерації встановлюють механічну загальнообмінну вентиляцію.

             При наявності одиничних джерел тепловиділень оснащують обладнання місцевою витяжною вентиляцією у вигляді локальних відсмоктувачів, витяжних зонтів та ін. У замкнених і невеликих за об'ємом приміщеннях (кабіни кранів, пости та пульти керування, ізольовані бокси, кімнати відпочинку тощо) при виконанні операторських робіт використовують системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням температури та об'єму повітря, що подається.

            Пункт 2.9 другого розділу постанови «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» говорить, що для профілактики перегрівання працюючих в умовах нагріваючого мікроклімату організовують раціональний режим праці та відпочинку. При мікрокліматичних умовах, що перевищують допустимі параметри, внутрішньозмінний режим праці та відпочинку організовують за рахунок тривалості робочого часу:

-        при температурі повітря, що перевищує допустимий рівень, тривалість регламентованих перерв становить не менше 10 % робочого часу на кожні 2 град.C перевищення;

-        при поєднанні температури повітря, що перевищує допустимий рівень, з відносною вологістю, яка перевищує 75 %, тривалість регламентованих перерв рекомендується встановлювати не менше 20 % робочого часу.

            Для профілактики порушень водно-сольового балансу тих, хто працює в умовах нагріваючого мікроклімату, забезпечують компенсацію рідини, солей (натрій, калій, кальцій та ін.), мікроелементів (магній, мідь, цинк, йод та ін.), розчинних в рідині вітамінів, які виділяються з організму потом.

            Заходи в умовах охолоджуючого мікроклімату передбачені пунктом 2.14 другої частини постанови. Для попередження можливого переохолодження працюючих в холодний період в приміщеннях, де на робочих місцях мікрокліматичні умови нижче допустимих величин, влаштовують повітряні або повітряно-теплові завіси біля воріт, технологічних та ін. отворів у зовнішніх стінах, а також тамбури-шлюзи:

-        виділяють спеціальні місця для обігріву, встановлюють засоби для швидкого та ефективного обігрівання верхніх і нижніх кінцівок (локальний променево-контактний обігрів і т. ін.);

-        встановлюють внутрішньозмінний режим праці та відпочинку, що передбачає можливість перерв для обігріву.

 

29.       Технічна естетика виробничих приміщень та її вплив на людину.

 

30.       Основні вимоги до виробничого освітлення. Природне і штучне освітлення.

            Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

            Природне освітлення поділяється на: бокове (одно або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

            Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене.

            За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне .

            Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.

            Чергове освітлення – зніжений рівень освітлення, що передбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильників інших видів освітлення.

            Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5% величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства.

            Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людей з приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза приміщенням – 0,2 лк.

            Охоронне освітлення передбачається вздовж границь територій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Основні вимоги до виробничого освітлення

            Для створення сприятливих умов зорової роботи освітлення робочих приміщень повинне задовольняти таким умовам:

• рівень освітленості робочих поверхонь має відповідати гігієнічним нормам для даного виду роботи;

• мають бути забезпечені рівномірність та часова стабільність рівня освітленості у приміщенні, відсутність різких контрастів між освітленістю робочої поверхні та навколишнього простору, відсутність на робочій поверхні різких тіней (особливо рухомих);

• у полі зору предмета не повинно створювати сліпучого блиску;

• штучне світло, що використовується на підприємствах, за своїм спектральним складом має наближатися до природного;

• не створювати небезпечних та шкідливих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпеку ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпечність);

• бути надійним, простим в експлуатації та економічним.

 

31.       Заходи і засоби захисту працюючих від електромагнітного випромінювання  радіочастотного, оптичного та іонізуючого діапазонів.

            Захист від інтенсивного опромінення ультрафіолетовими променями досягаєть­ся: раціональним розташуванням робочих місць, «захистом відстанню», екрануван­ням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць, засобами індивідуального захисту. Найбільш раціональним методом захисту вважається екранування (укрит­тя) джерел УФ-випромінювань. Як матеріали для екранів застосовують, зазвичай, непрозорі металеві листи або світлофільтри. До засобів індивідуального захисту належить спецaодяг (костюми, куртки, білі халати), засоби для захисту рук (тканинні рукавички), лиця (захисні щитки) та очей (окуляри зі світлофільтрами).

            В залежності від класу лазерної установки використовуються ті чи інші захисні засоби та заходи, які за організаційною ознакою підрозділяються на колективні та індивідуальні. До колективних заходів та засобів лазерної безпеки належать:

  • вибір лазера для технологічної операції за мінімально необхідним рівнем випромінювання;
  • розташування лазерів IV класу в ізольованих приміщеннях;
  • використання дистанційного керування;
  • огороджування зон можливого поширення лазерного випромінювання (пря­мого, розсіяного, відбитого);
  • оброблення внутрішніх поверхонь приміщення, в якому встановлені лазерні установки матеріалами з високим коефіцієнтом поглинання;
  • екранування променя лазера на всьому шляху його поширення, а також зони взаємодії променя і мішені;
  • встановлення на лазерній установці блокувальних засобів та сигналізації початку та закінчення роботи лазера;
  • проведення контролю рівнів лазерного опромінення.

            До засобів індивідуального захисту від лазерного випромінювання належать захисні окуляри із світлофільтрами, маски, щитки, халати, рукавички, їх вибір здійсню­ється з урахуванням інтенсивності та довжини хвилі лазерного випромінювання.

            Засоби та заходи захисту від ЕМ випромінювань радіочастотного діапазону поділяються на індивідуальні та колективні. Останні можна підрозділити на організа­ційні, технічні та лікувально-профілактичні.
До організаційних заходів колективного захисту належать:

  • розміщення об'єктів, які випромінюють ЕМП таким чином, щоб звести до мінімуму можливе опромінення людей;
  • «захист часом» – перебування персоналу в зоні дії ЕМП обмежується мінімально необхідним для проведення робіт часом;
  • «захист відстанню» – віддалення робочих місць на максимально допустиму відстань від джерел ЕМП;
  • «захист кількістю» – потужність джерел випромінювання повинна бути мінімально необхідною;
  • виділення зон випромінювання ЕМП відповідними знаками безпеки.

Технічні засоби колективного захисту передбачають:

  • екранування джерел випромінювання ЕМП;
  • екранування робочих місць;
  • дистанційне керування установками, до складу яких входять джерела ЕМП;
  • застосування попереджувальної сигналізації.

До лікувально-профілактичних заходів колективного захисту належать:

  • попередній та періодичні медогляди;
  • надання додаткової оплачуваної відпустки та скорочення тривалості робочої зміни;
  • допуск до роботи з джерелами ЕМП осіб, вік яких становить не менше 18 років, а також таких, що не мають протипоказів за етаном здоров'я.

Захист від іонізуючих випромінювань
            Захист від невикористаного рентгенівського випромінювання здійснюється згідно з Санітарними правилами робіт з джерелами невикористаного рентгенівського випромінювання №1960-79.
            Забезпечення безпечних умов праці з джерелами ІВ може бути досягнуте правильним вибором обладнання, захистом, часом, відстанню, екраном.
1. Захист кількістю
            Метод полягає у використанні джерел з мінімально можливим виходом ІВ
(в першу чергу - паразитних випромінювань).
2. Захист часом
            Сутність цього методу зводиться до обмеження часу робіт з джерелами ІВ.

            При проведенні γ-дефектоскопії в одноповерхових цехах і на відкритих ділянках просвічування повинно проводитися таким чином, щоб пучок випромінювання був направлений до низу чи до верху, а при неможливості виконання такого напряму - в сторону, протилежну найближчим робочим місцям. При цьому слід встановлювати розміри і маркувати радіоаційно-небезпечну зону, в межах якої потужність експозиційної дози вимірювання перевищує 0.3 Р/год. Межу цієї зони слід позначати знаком радіаційної небезпеки і попереджувальними написами, добре видними на відстані не менше 3 м. Межі радіоційно-небезпечних зон (Р>0,3 мР/год) при використанні дефектоскопів в польових умовах представлені в таблиці.
            Ізодозні криві для декількох випадків проведення дефектоскопії в монтажних і польових умовах дають можливість визначити безпоглинну відстань від місця просвічування.
            Персонал при дефектоскопії повинен розташовуватися на безпечній відстані до місця контролю. Безпечні відстані в залежності від часу роботи дефектоскопу наведені в таблиці.
4. Екранування
            Метод засновано на повному або частковому поглинанні випромінювання матеріалом екрану у наслідок перетворення енергії випромінювання у інши види.
            Матеріали, що використовуються для екранування залежать від виду типу випромінювань.
            Екран для захисту від β-випромінювання виготовляють із матеріалів з малими атомним напором для запобігання виникненню потужного гальванічного випромінювання. Часто екран роблять із алюмінію
            Для захисту від γ-випромінення застосовують екран із матеріалів з великим атомним напором.
            Чим вище густина та порядковий номер речовини – тим вище степінь послаблення розглядуваних випромінювань. Частіше використовуються свинцеві та стальні екрани, а для стаціонарного захисту – бетон.

            Захист від нейтронного захисту зводиться до уповільнення швидких нейтронів та їх наступним поглинанням. Добре уповільнюють нейтрони вода, парафін, графіт, берилій. Нейтрони малої енергії поглинаються бором, тому він вводиться в бетон, свинець, гуму. Таким чином для захисту від нейтронного випромінювання використовують легкі матеріали з малим атомним напором, так як нейтрон втрачає тим більше енергії, чим ближче його маса до маси ядра атома. При цьому зазвичай нейтронне випромінювання супроводжується γ- випромінюванням і треба передбачити захист від нього.
5.Засоби індивідуального захисту
            Робітники, які працюють з відкритими джерелами забезпечуються спецодягом, що запобігає від радіоактивних забруднень і захищає робітників від α- та по можливості від β-випромінювань.
            До такого спецодягу відноситься: халати із білої бавовняно-паперової тканини, капелюшки, гумові рукавички, капці і засоби для захисту органів дихання.
            При виконанні особливо небезпечних робіт використовуються комбінезони. Робітник забезпечується натільною білизною із бязі, полотна чи ситця, черевиками і нефарбованими трикотажними шкарпетками.
6.Використання радіопротекторів.
            Радіопротектори – хімічні елементи, які підвищують стійкість організму проти опромінення. До них відносяться: ціанід натрію, азіди, речовини, що містять сульфідні групи та ін. Ці препарати здатні зв'язувати радіонукліди, що потрапляють в організм, попереджувати їх потрапляння в тканини і органи, а також допомагати швидкому виведенню їх з організму.

 

32.       Основні правила безпеки при використанні канцелярської та офісної техніки.

 

33.       Основні правила безпеки при використанні мобільних телефонів.

            Сьогодні в Україні налічується вже більше 51 млн. абонентів різних мобільних операторів. Рівень проникнення мобільного зв’язку складає 108%. За 10 останніх років користування цим зв’язком кількість абонентів збільшилася в 1000 разів. У 2004 році світовий обсяг продажу мобільних телефонів досяг 664,5 млн. штук, що на 29,3% більше, ніж це було у 2003 році. Таке зростання обумовлено переважно за рахунок збільшення числа користувачів у країнах, що розвиваються.

        Більшість правил безпечної роботи з мобільними телефонами пов’язані з електромагнітними випромінюваннями, які виділяє МТ. Вони бувають природного (електричне та магнітне поле землі) та штучного (внаслідок використання різних електричних приладів (мікрохвильових печей, телевізорів, МТ)) походження. Так, вже доведено, що електромагнітні хвилі, проходячи у мозок на глибину 1-2 см, нагрівають деякі його ділянки і також сприяють зростанню біологічно активних речовин, наприклад, амфетаміну, який понаднормово збуджує людину. Також вони сприяють розвитку хворобам нервової та ендокринної системи, впливають на психіку, викликають аномалії розвитку та новоутворення. Вплив здійснюється за рахунок поглинання тілом людини великої кількості електромагнітних полів,  при чому, основним є електричне. Він також сприяє розвитку так званого електромагнітного смогу, в якому доводиться жити людині. Тому бажано, щоб користувачі мобільних телефонів дотримувалися певних правил.

           Усі правила безпечного користування мобільним телефоном можна розділити на кілька умовних груп (вони не мають ніякого нормального критерію, але так мені особисто легше запам’ятовувати):

1) стосуються безпосереднього впливу на людський організм;

2) впливають  на людину опосередковано (взаємодія мобільного телефону з іншими приладами чи предметами);

3) ті, що пов’язані з підвищеною небезпекою для людини

4) ті, що стосуються безпосередньо безпеки самого телефону.

Отже, стосовно першого типу, то сюди можна віднести кілька правил.

1)       Потрібно вибирати модель з найменшою потужністю.

       У паспортах до мобільних телефонів у розділі про безпеку вказується величина коефіцієнта питомого поглинання SAR. Вона повинна бути меншою за 2Вт/кг (SAR<2Вт/кг). Ця величина вимірюється за експлуатації МТ „в стандартному робочому положенні й випромінює найвищий сертифікований рівень енергії в усіх діапазонах тестованих частот”. Але поняття SAR складне тим, що фактично вимірюється до кожної людини індивідуально. Все залежить від маси мозку людини. Тому цифри, які виробники пишуть у паспортах, не завжди є абсолютною правдою.

2)       Необхідно намагатися розмовляти по мобільнику менше 5-10 хвилин на добу, частіше розмову заміняти SMS-повідомленнями.

    Адже саме під час телефонної розмови виділяється найбільша кількість електромагнітного випромінювання.

3)       Не можна зберігати телефон близько до розташованого кардіостимулятора (менш, ніж 20 см) -  він може порушити роботу цього приладу або навіть вимкнути його.

4)       Не варто носити телефон й близько слухових апаратів.

5)       Не можна користуватися мобільними телефонами у лікарнях та інших лікарських установах, де встановлене і діє обладнання життєзабезпечення. Такі прилади можуть бути чутливими до радіосигналів.

6)       Увага: радіосигнали мобільного телефону впливають на деякі прилади автомобіля (запалювання, прилади, що стосуються постачання палива, регулювання швидкості, безпеки). Ці прилади можуть під впливом радіосигналів телефону давати збої, що відповідно може призвести до аварії. Тому бажано під’єднати до нього антену, яку встановити на даху автомобіля.

7)       Не можна використовувати мобільні телефони на борту літаків, оскільки випромінювання мобільних телефонів потенційно може викликати збої в роботі навігаційних приладів (це не стосується моделей зі спеціальним режимом польоту).

8)       Не бажано класти поруч з телефоном кредитні картки, місячні проїзні та дискети. Якщо інформація була записана на магнітних носіях, вона може стертися.

       Група правил, пов’язаних з підвищеною небезпекою для людини.

9) Забороняється використовувати мобільний телефон за кермом автомобіля. Це відволікає водія від огляду дороги і може призвести до небажаних наслідків.

10) Не можна використовувати мобільний зв’язок у місцях з підвищеною небезпекою. Сюди ж входять місця з вибухонебезпечною атмосферою, нижні палуби кораблів, заправні станції, місця, де в повітрі містяться дрібні хімічні частки та металічний пил). Робота у зонах дії струму високої частоти та електромагнітних полів: якщо працівник змушений неперервно користуватись МТ, то телефон має бути обладнаний виносним мікрофоном і навушником так, щоб сам апарат був на відстані R~1 метр від мозку.

     Окремо треба розглянути правила, пов’язані з безпекою самого телефону.

  11) Варто підтримувати нормальну температуру навколо мобільного телефону.

      На морозі акумулятор псується, при малій додатковій температурі зменшується його напруга, і телефон перестає врівноважено працювати.

12) Треба бути уважним, адже мобільний телефон часто є об’єктом полювання вуличних злодіїв.

13) Не варто відповідати на незнайомі SMS-повідомлення чи дивні дзвінки, інформувати про код поповнення рахунку незнайому людину.

14) Також доцільно дотримуватись правил так званої мобільної етики і не використовувати МТ у місцях та у час, що є непризначеними для цього.

 

34.       Негативний вплив на життєдіяльність і здоров’я людини роботи за персональним комп’ютером. 

            Наслідками регулярної роботи з комп'ютером без застосування захисних засобів можуть бути: захворювання органів зору (60% користувачів); хвороби серцево-судинної системи (20%); захворювання шлунково-кишкового тракту (10%); шкірні захворювання (5%); різноманітні пухлини.

            Негативні фактори впливу ПК на здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) роботу з персональним комп'ютером віднесла до небезпечних, бо їй притаманний фактор постійного стресу. Через це небезпеці піддаються всі життєво важливі органи людини, з'являється ризик виникнення серйозних хвороб.

            Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину і в першу чергу на її центральну нервову систему, викликаючи головний біль, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливи слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Це призводить до погіршення зору, ускладнення серцево-судинних захворювань, зниження імунітету.

            Більшість своєї роботи гуманітаріям доводиться виконувати в сидячому положенні, сюди ж належить і робота з ПК. При цьому більшість груп м'язів постійно напружені, що призводить до швидкої стомлюваності, сприяє розвитку патологічних вигинів хребта: грудного кіфозу, сколіозу. Занадто високе розташування дисплея призводить до тривалої напруги шийного відділу хребта, що, зрештою, може призвести до розвитку остеохондрозу. Ненормальний стан хребта може стати причиною захворювання всього організму.

            Основні «комп'ютерні» хвороби. Нерухома напружена поза призводить до втоми і виникнення болю в хребті, шиї, плечових суглобах. Інтенсивна робота з клавіатурою викликає болючі відчуття в ліктьових суглобах, передпліччях, зап'ястях і пальцях рук.

            При тривалій та інтенсивній роботі за комп'ютером з'являється синдром комп'ютерного стресу (СКС), який проявляється головною біллю, запаленням очей, алергією, дратівливістю, млявістю і депресією, погіршенням зосередженості і працездатності. Причинами різноманітних симптомів СКС є 5 основних чинників: неправильна робота очей і поза тіла, носіння невідповідних окулярів або контактних лінз, неправильна організація робочого місця, розподілення фізичних, розумових, візуальних навантажень, низький рівень візуальної підготовленості для роботи з комп'ютером. Особливо це характерно для дітей, молодших школярів.

            Інтенсивна і тривала робота з клавіатурою комп'ютера може стати джерелом важких захворювань рук. Робота з клавіатурою є причиною 12% захворювань, викликаних повторюваними рухами. Ці захворювання пов'язані з хворобами нервів, м'язів і сухожиль. Наприклад, тендиніт – запалення і набрякання сухожиль, що поширюється на кисті рук, зап'ястя, плечі; травматичний епікондиліт – подразнення сухожиль, що з'єднують м'язи передпліч та ліктьових суглобів.

            Хвороба Де-Кервена – різновид тендита, при якій страждають сухожилля, пов'язані з великим пальцем руки.

            Тендосиновіт – запалення синовіальної оболонки сухожильної частини рук.

            Тунельний синдром зап'ястного каналу – запалення медіального нерва руки через набряк сухожиль, синовіальної оболонки.

 

35.       Вимоги безпеки до приміщень та робочих місць, обладнаних персональними комп’ютерами.

            Згідно з ДСанШН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електроно-обчислювальних машин» площа приміщення на одне ро­боче місце користувача повинна становити 6 м2, а об'єм не мен­ше ніж 20 м3.

            Покриття підлоги повинно бути матовим з коефіцієнтом. Не дозволяється розмішувати кабінети обчислювальної техніки у підвальних та цокольних поверхах. відбиття 0,3-0,5. Поверхня підлоги має бути рівною, неслизькою, з антистатичними властивостями. Для внутрішнього оздоблення приміщень з ПК слід використовувати дифузно-відбивні матеріали з коефіцієнтами відбиття для стелі 0,7-0,8; для стін 0,5-0,6.

            Забороняється застосовувати для оздоблення інтер'єру примі­щень з ПК класів полімерні матеріали (деревинно-стружкові плити, шпалери, що миються, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, що перевищують гранично допустимі норми.

            Вимоги до обладнання та організації робочих місць користувачів ПК

            Обладнання та організація робочих місць користувачів ПК ма­ють забезпечувати відповідність конструкцій всіх елементів ро­бочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимо­гам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяль­ності відповідно до ДСанШН 3.3.2.007-98.

При розташуванні елементів робочого місця користувача ПК слід враховувати: робочу позу користувача, простір для розміщення користувача, можливість огляду елементів робочого місця, мож­ливість ведення записів, розміщення документації і матеріалів, які використовуються користувачем.

            Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози. Робочі місця з ПК слід так розташовувати відносно ві­кон, щоб 

 

природне світло падало збоку переважно зліва (рис. 2.6).  Робочі місця з ПК повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менш ніж 1,5 м, від інших стін - на відстані не менше ніж 1 м. При розміщенніробочого місця поряд з вік­ном кут між екраном моні­тора і площиною вікна по­винен складати не менше 90° (для виключення відблисків), частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопу­стиме розташування ПК, при якому працюючий поверне­ний обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтують­ся вентилятори. При розмі­щенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними по­верхнями ПК - 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК -2,5м (рис. 2.7).

            Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана зна­ходився на рівні очей. Екран монітора ПК має розташо­вуватися на оптимальній від­стані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж 600 мм з урахуванням розміру літер­но-цифрових знаків і сим­волів (рис. 2.8). Для забез­печення точного та швидко­го зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора по­винна бути перпендикуляр­ною нормальній лінії зору. Розташування екрана моні­тора ПК має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом 30° до нормальної лінії погляду користувача.

            Клавіатура повинна бути розташова­на так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури до сто­лу повинен бути в межах від 5° до 15°, зап'ястя та долоні рук мають розташову­ватися горизонтально до площини столу (рис. 2.9).

            Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні, так, щоб максимальна відстань від користува­ча до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки користувача.

            Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовуєть­ся, з урахуванням його кількості та конструктивних особливос­тей (розмір монітора, клавіатури, принтера, ПК та ін.) і доку­ментів, а також враховувати характер роботи, що виконується.

            Висота робочої поверхні столу з ПК має регулюватися в ме­жах 680-800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомен­довані розміри: 600-1400 мм, глибина - 800-1000 мм). Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не менше ніж 600 мм, шириною - не менше ніж 500 мм, глибиною (на рівні колін) - не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - не менше ніж 650 мм.

            Ноги не повинні бути витягнені при сидінні далеко вперед, тому що в такому разі м'язи будуть надто напружені; положен­ня «нога на ногу» не рекомендується, тому що підвищується тиск на сідничний нерв і порушується кровообіг ніг.

            Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом нахилу сидіння та спинки, поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400-500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15° вперед і до 5" - назад. Висота спинки стільця має становити 300±20 мм, ширина - не менше ніж 380 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в ме­жах 1-30° від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260-400 мм.

            Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінці­вок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки - 50-70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230-260 мм і відстанню між підлокітниками у межах 350-500 мм.

            Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

            Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг шириною не менше ніж 300 мм, глибиною - не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки - до 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю висотою 10 мм.робочого місця поряд з вік­ном кут між екраном моні­тора і площиною вікна по­винен складати не менше 90° (для виключення відблисків), частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопу­стиме розташування ПК, при якому працюючий поверне­ний обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтують­ся вентилятори. При розмі­щенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними по­верхнями ПК - 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК -2,5м (рис. 2.7).

            Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана зна­ходився на рівні очей. Екран монітора ПК має розташо­вуватися на оптимальній від­стані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж 600 мм з урахуванням розміру літер­но-цифрових знаків і сим­волів (рис. 2.8). Для забез­печення точного та швидко­го зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора по­винна бути перпендикуляр­ною нормальній лінії зору.

 

36.       Правила безпечної роботи з ПК.

            Якщо говорити про користування ПК учнями, то безперервна робота з комп'ютером упродовж навчального дня повинна тривати:

• для учнів Х-ХІ класів на першій годині занять — до 30 хвилин, на другій годині занять — 20 хвилин;

• для учнів VIII-IX класів — 20-25 хвилин;

• для учнів VI-VII класів — до 20 хвилин;

• для учнів II-V класів — 15 хвилин;

• для навчання дітей 6 років роботі з комп'ютером безперервні заняття в індивідуальному ритмі не повинні тривати більше 10 хвилин.

            Загальна тривалість роботи за комп'ютером під час канікул повинна бути обмежена упродовж дня:

• для школярів 8-10 років — 1 заняття тривалістю 45 хвилин;

• для школярів 11—13 років — 2 заняття тривалістю 45 хвилин кожне;

• для школярів 14-16 років — 3 заняття тривалістю 45 хвилин кожне.

            Проводити профілактику зорової втоми слід:

• після безперервної роботи за екраном комп'ютера на уроках необхідно проводити гімнастику для очей упродовж 1,5-2 хвилин;

• під час канікул упродовж 5 хвилин через кожні 20 хвилин роботи з комп'ютером і впродовж 10-15 хвилин через кожні 45 хвилин роботи.

            Через 45 хвилин роботи за комп'ютером необхідно виконувати фізичні вправи. Регламентовані перерви для відпочинку під час канікул слід проводити впродовж 5 хвилин через кожні 20 хвилин роботи і впродовж 10-15 хвилин через кожні 45 хвилин роботи. На перерві дітям слід виходити на повітря і гратися в рухливі та фізкультурно-спортивні ігри.

            Для дорослих при напруженій роботі за комп'ютером щогодини необхідно робити перерву на 15 хвилин і займатися іншою справою, робити гімнастику для очей. Декілька разів на годину бажано виконувати серію легких вправ для розслаблення.

Крім тривалості роботи за комп’ютером, є також інші вимоги до безпечного користування ПК.

            Екран дисплея повинен бути розташований перпендикулярно до напрямку погляду. Якщо він розташований під кутом, це стає причиною сутулості. Відстань від дисплея до очей повинна трохи перевищувати звичну відстань між книгою та очима. Перед екраном монітора, особливо старих типів, повинен бути спеціальний захисний екран. За його відсутності треба сидіти на відстані витягнутої руки від монітора.

            Важливою є форма спинки крісла, яка повинна повторювати форму спини. Висота крісла повинна бути такою, щоб користувач не почував тиску на куприк або стегна. Крісло бажано обладнати бильцями. Його потрібно встановити так, щоб не треба було тягтися до клавіатури. Періодично користувачу необхідно рухатися, вчасно змінювати положення тіла і робити перерви у роботі.

 

37. Дія електричного струму на людину. Види електричних травм і електричних ударів.

            Електричний струм , що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.

            Біологічна дія є виключною властивістю живої тканини. Вона проявляється сильним збудженням нервової тканини, що призводить до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які пов’язані з життєвими функціями організму. Зовнішній струм при взаємодії з біоелектричними процесами людини може викликати судоми м’язів, життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, що призведе до зупинки дихання і кровообігу.

            Електричне ураження організму струмом буває місцевим (електричні травми) і загальним(електричні удари) коли уражається весь організм.

            Характерними видами місцевих електричних травм є:

  • електричні опіки;
  • електричні знаки;
  • металізація шкіри;
  • механічні ураження;
  • електрофтальмія.

            Залежно від умов виникнення опіки бувають трьох видів: струмовий (контактний), дуговий і змішаний, під дією струму і електричної дуги. “Ствол” електродуги має високу температуру – від 4000 до 150000С і вище. Очевидно, що людина яка потрапляє у таку ситуацію отримає опіки того чи іншого ступеню тяжкості. Тканини, що лежать на шляху струму,внаслідок великої кількості теплоти висушуються, обвуглюються і навіть безслідно щезають.

            Внаслідок контакту з електромережею виникають електричні знаки. Шкіра в місці контакту затвердіває подібно до мозоля.

            Металізація шкіри виникає внаслідок короткого замикання і потрапляння в глибину шкіри газоподібних або розплавлених часток металу, які розлітаються у всі сторони.

            Механічні ураження є наслідком судомних скорочень м’язів під дією струму,що призводить до розриву кровоносних судин, м’язів, сухожилків, вивиху суглобів або перелом кісток. Вони виникають тоді, коли людина тривало перебуває під напругою 380В.

            Електрофтальмія – ураження очей при горінні електричної дуги потужним ультрафіолетовим випромінюванням.

            Електричний удар – це збудження живих тканин організму струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Це найнебезпечніший вид ураження, при якому порушується функціонування серцевої, дихальної і мозкової системи людини навіть без жодних зовнішніх ознак, що бувають при електротравмах.

            Залежно від наслідків електричні удари умовно поділяються на чотири ступеня:

І – скорочення м’язів без втрати свідомості;

ІІ – скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженим диханням і роботою серцево-судинної системи;

ІІІ – втрата свідомості з порушенням дихання або роботи серця;

ІV – клінічна смерть, відсутність дихання і кровообігу.

            Клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця і дихання. Хоча у людини відсутні всі ознаки життя, воно ще повністю не згасло - на дуже низькому рівні відбуваються обмінні процеси достатні для підтримування мінімальної життєдіяльності. Довгастий мозок зберігає здатність функціонування протягом 6-10 і більше хвилин. Це дозволяє вжити відповідних заходів, щоб відновити згасаючі або щойно згаслі функції організму.

            Причиною смерті від електроудару може бути зупинка серця, дихання або електричний шок, коли струм діє на організм безпосередньо або рефлекторно через центральну нервову систему.

            При надмірному збудженні організму людини електричним струмом виникає дуже важка нервово-рефлекторна реакція організму внаслідок чого виникає фібриляція серця або електричний шок.

            Фібриляція серця – це такий стан, коли воно перестає скорочуватися як одне ціле у відповідній послідовності (спочатку пересердя, а потім шлуночок), настають окремі некоординовані посіпування серцевих м’язів (фібрил) і серце перестає працювати як насос.

            Електричний шок має дві форми:

  • сильне нервове збудження;
  • глибоке гальмування і знесилення нервової системи

            Шоковий стан знесилює людину, вона стає байдужою до оточуючого середовища при наявності свідомості протягом кількох хвилин або діб. Після чого настає одужання або смерть від повного згасання життєво важливих функцій організму.

 

38.       Порядок надання допомоги потерпілому від ураження електричним струмом.

            Основними умовами успіху при наданні першої допомоги ураженому від електричного струму є: спокій, швидкість дії, знання і уміння людини, яка надає допомогу. Надання допомоги при уражені електричним струмом поділяють на два етапи:

— звільнення ураженого подальшої суміжності з струмоведучою частиною, яка міститься під напругою: електричне обладнання (корпус апарату, проводи та ін.);

— надання першої допомоги до прибуття лікаря.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ДІЇ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ

            При уражені електричним струмом необхідно як можна швидше звільнити ураженого від дії струму, оскільки від тривалості цієї дії залежить важкість електричної травми.

            Торкання до струмоведучих частин, які містяться під напругою, викликає у більшості випадків не довільне судомне скорочення м’язів і загальне зворушення, яке може привести до порушення і навіть до припинення органів дихання і кровообігу. Якщо уражений тримає провід руками, його пальці так сильно стискаються, що визволити провід з його рук стає неможливим. Тому перша дія, того хто надає допомогу, повинна бути: негайне вимкнення тієї частини електричної установки, якої торкається уражений. Вимкнення проводиться за допомогою вимикачів, рубильника або іншого вимикаючого апарату. Якщо уражений знаходиться на висоті, то вимкнення установки і тим самим звільнення від струму може викликати його падіння.

            В цьому випадку необхідно прийняти заходи, які запобігають падіння ураженого або, які забезпечують його безпеку. Якщо відключити установку достатньо швидко не можна, необхідно прийняти інші заходи звільнення ураженого від струму.

            У всіх випадках, той, хто надає допомогу, не повинен торкатися до ураженого без належних заходів обережності, тому що це небезпечно для життя.

            Щоб звільнити ураженого від струмоведучої частини чи проводу напругою до 1000 В, треба скористатися канатом, палкою або яким-небудь іншим сухим предметом, який не проводить електричного струму. Можна також відтягти його за одежу (якщо вона суха і відстає від тіла), наприклад, за поли костюма чи пальто, за комір. Уникаючи при цьому торкання до металевих предметів та частин тіла ураженого, не покритих одягом.

            Для ізолювання рук, той, хто надає допомогу, особливо якщо йому необхідно торкнутися тіла ураженого, на непокритого одягом, повинен надіти діелектричні рукавички на руку, або обернути руку хусткою, одягти на руку рука піджака або пальто, накинути на ураженого гумовий килим, гумову матерію (плащ) або просто суху матерію. Можна ізолювати себе, коли стати на гумовий килим, суху дошку чи яку-небудь підставку, яка не проводить електричного струму, пакунок одягу та ін.При відділенні ураженого від струму рекомендується діяти однією рукою тримаючи іншу в кишені, за спиною.

            Якщо електричний струм проходить в землю через ураженого, і він судомно стискає в руці один струмоведучий елемент (наприклад, дріт), простіше перервати струм, відділивши ураженого від землі, підсунувши під нього суху дошку або відтягти ноги від землі мотузкою, або відтягти за одяг, дотримуючись при цьому зазначеної обережності, як по відношенню до ураженого, так і по відношенню до себе. Можна також перерубати провід сокирою з сухою дерев’яною ручкою, або перекусити інструментом з ізольованими кусачками, пасатижами і таке ін. Перерубати або перекушувати провід необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо, при цьому рекомендується по можливості стояти на сухих дошках, дерев’яній драбині і т.ін. Можна скористатися і не ізольованим інструментом, обернувши його ручку сухою матерією. Для відділення ураженого від струмоведучих частин, які містяться під напругою більше 1000 В, потрібно надіти діелектричні рукавички і черевики, діяти штангою або ізолюючими кліщами, розрахованими на відповідну напругу.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕНІ ВІД ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ

            Рятування ураженого залежить від дії електричного струму, а також від швидкості відділення його від струму, а також від швидкості і правильності надання йому допомоги. Зволікати в її наданні може викликати загибель ураженого. При уражені електричним струмом смерть часто буває клінічною, тому ніколи не треба відмовлятися від надання допомоги ураженому і вважати його мертвим, якщо не має дихання, серцебиття, пульсу.

При визволені ураженого від дії струму необхідно негайно надати йому лікарську допомогу у відповідності з його станом.Якщо уражений не втратив свідомості, його треба відвести або віднести в зручне для відпочинку місце, створити повний спокій, запропонувати полежати, створити приплив свіжого повітря.

            Якщо уражений знаходиться у безсвідомості, але дихає нормально і у нього прослуховується пульс, потрібно негайно визвати лікаря, а до його приходу надати допомогу – привести ураженого у свідомість, давати нюхати нашатирний спирт, злегка змочити лице водою, забезпечити приплив свіжого повітря.Якщо уражений знаходиться в тяжкому стані, тобто не дихає, або переривчасто, необхідно, не втрачаючи часу, приступити до штучного дихання.

            Якщо в ураженого відсутня свідомість, дихання, пульс, шкіра синюча, і зіниці широкі, можна припустити, що він знаходиться в стані клінічної смерті, і негайно приступити до штучного дихання по способу “із рота в рот”, або “із рота в ніс” та зовнішнього масажу серця. Ні в якому разі не можна заривати ураженого в землю, тому це принесе тільки шкоду і приведе до втрати дорогих для його спасіння хвилин.

            При уражені електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але і зупинка кровообігу, тоді коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинам; якщо натискати на грудину штовховими рухами, то кров буде надходити з серця, майже так, як це відбувається при його природному скороченні. Після того, як поновиться серцева діяльність, буде пульс, масаж серця негайно припиняють, проводжаючи штучне дихання при слабкому диханні ураженого і стараючись, щоб природний та штучний вдих збігалися. При накоплені самостійного дихання штучне дихання також припиняють. Якщо серцева діяльність, або самостійне дихання не поновлюється, але реанімаційні заходи ефективні, то їх можна припинити тільки при передачі потерпілого у руки медичного персоналу.

 

39.       Основні положення законодавства України про пожежну безпеку.

Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

            Згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 07.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (НАПБ), до якого включено близько 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки, галузеві стандарти з питань пожежної безпеки, нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки.

            Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру, існує низка нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах залежно від класу пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон.

Основні положення Закону України «Про пожежну безпеку»

            Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

            Згідно з Законом, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій, посадових інструкціях тощо.

            Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

            Забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в житлових будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. Навчальні плани загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладів, вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і підготовки кадрів повинні передбачати вивчення питань пожежної безпеки.

            Організація та забезпечення навчання населення за місцем проживання покладається Законом на місцеві органи державної виконавчої влади та підпорядковані їм житлові установи.

            Закон передбачає обов'язкове навчання усіх працівників при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи. Форми навчання (інструктажі, попереднє спеціальне навчання, протипожежний техмінімум тощо) регламентуються Законом залежно від категорії працівників, особливостей виконуваної роботи та функціональних обов'язків.

            У статтях 14-18 викладені мета, завдання, види пожежної охорони та їх функції.

Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

            За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

 

40.       Загальні вимоги пожежної безпеки

            Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону "Про пожежну безпеку".

            З метою захисту життя та здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах створюють підрозділи пожежної охорони.

            Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Державна пожежна охорона формується на базі воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ.

            Основними завданнями пожежної охорони є здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

            Відомча пожежна охорона створюється на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. У сільських населених пунктах створюються сільські пожежні команди.

            Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.(2,345)

            Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін.

            До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т.д.

            Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

            Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

            Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях і виробництвах. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на пожежонебезпечні і вибухонебезпечні зони. Пожежонебезпечна зона ~ це простір, де можуть знаходитися спалимі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

            Вибухонебезпечна зона - це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші

            «Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці» на п'ять категорій - А, Б, В, Г, Д.( 3,235)

            До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що неперевищує 28СС, а також речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

            До категорії Б відносять приміщення, у яких є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху вище 28°С та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

            До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали (у тому числі пил і волокна), а також речовини і матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови, що ці приміщення не відносять до категорії А чи Б).

            До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевого тепла, іскор та полум'я.

            До категорії Д відносять приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали у холодному стані.

            На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах впливає їх вогнестійкість.

            Вогнестійкість - здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

            Межа вогнестійкості - це час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

            Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі. Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (так званий трикутник Лавузьє).(3,237) Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, у той же час аркуш паперу легко загориться.

            До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними.

            Запобігання утворення горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін.

            Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що задовільняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин; підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання).

 



 



Создан 27 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником