Східна лісостепова лінія розвитку: Мар’янівка - Малі Будки -Бондариха

 
 

Східна лісостепова лінія розвитку: Мар’янівка - Малі Будки -Бондариха




Мар'янівська культура

Найменш дослідженим в археологічному плані лишається Північний Схід нашої держави, зокрема Сумська область. Там найдовше затримався неоліт, на зміну якому прийшла доба середньої бронзи. Мар'янівська культура сформувалася наприкінці доби середньої бронзи на основі неолітичної культури ямково-гребінцевої кераміки. Помітним у ній є також вплив середньодніпровської культури. її виділив М. Я. Рудинський у 30-ті роки XX ст., після розкопок Мар'янівського поселення на р. Сейм. Ареал культури охоплював Полісся та північ Лісостепу між Десною і Середнім Доном. Проте в Росії близькі пам'ятки сприймалися як воронезька культура, виділена В. І. Бєсєдіним. В Україні виразні комплекси вивчені на Десні та Сеймі (поселення Волинцеве, Мар'янівка, Мезин та ін.). Усі вони відкритого типу, розташовані в заплавах річок на дюнних підвищеннях. Житла представлені невеликими напівземлянками, але відомі й наземні конструкції. Поховання досліджені на теренах Росії — випростані інгумації в дерев'яних трунах та ямах (Хохольський курган у Воронезькій області). Кераміка горщикових форм виготовлялася із глини з домішкою піску, орнаментована ямковими дотиками та відбитками гусеничного штампу. Знаряддя праці виготовлені в основному з кістки та кварциту, а металеві знаряддя майже відсутні. Мар'янівська культура продовжила лінію розвитку культури ямково-гребінцевої кераміки. На її базі формуються пам'ятки малобудківського типу та бондарихінська культура доби пізньої бронзи. В етнічному плані ці культури репрезентують прафінно-угорську лінію розвитку, підкріплену відповідними гідронімами регіону.

Бондарихинська культура

Малобудківський тип пам'яток

На Північному Сході України простежується лінія розвитку, започаткована ще в неоліті ямково-гребінцевої кераміки. За доби пізньої бронзи ці традиції розвивало населення, що лишило по собі нечисленні пам'ятки малобудківського типу. Є певні підстави стверджувати, що йдеться про нащадків мар'янівської культури, витіснених сосницькими та "зрубними" племенами на терени Росії. Зі зникненням покровської та послабленням бережнівсько-маївської зрубних культур згадані нащадки повертаються в межі нашої держави, заселяючи Лівобережний Лісостеп. Епонімна пам'ятка — поселення Малі Будки у верхів'ях Сули на Сумщині, розкопане В. А. Іллінською, яка й виділила відповідний тип у середині 50-х років минулого століття. Суттєвий внесок у вивчення таких пам'яток в Україні зробив Ю. В. Буй нов. Пам'ятки малобудківського типу охоплювали великий масив Лісостепу від Дніпра до Мордовії і від Оки до середньої течії Сіверського Дінця у XIII—XII ст. до н. е. В Україні виявлено більш як десять поселень (Студенок-5, Волинцеве — середній шар, Тимченки — мис) на краю борових терас і на дюнах, та кілька Фунтових цвинтарю. Люди мешкали в прямокутних напівземлянках, у центрі яких розмішувалося вогнище. Поховання здійснювали за ритуалом кремації на стороні. Урни з прахом закопували в неглибокі ямки (Студенок-6: урочище Малі Пісочки, Червоний Шлях на Харківщині). Визначальною для типу стала колекція характерного круглодонного посуду з яйцеподібним тулубом та виділеним жолобком вінцем, прикрашеного гребінчасто-накольчастим ялинковим візерунком (рис. 32). Проте відомий також посуд із пласким дном. У тісті помітні домішки піску та подрібненого кварцу. Населення було знайоме з металообробкою (кам'яна форма для відливки одновушкового кельта зі Сту-денка-5). Проте крем'яних знарядь (наконечники списа та черенкових стріл, вкладні серпів тощо) виявлено набагато більше. Напрям господарства скотарсько-землеробський. Розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней. Триває дискусія щодо належності малобудківського типу до мар'янівської чи бондарихинської культур.

Бондарихинська культура

Бондарихинську культуру виділила В. А. Іллінська у 50-ті роки XX ст. Упродовж XI—IX ст. до н. е. вона поширилася від Дніпровського Лівобережжя до верхньої і середньої течії Сіверського Дінця, а на сході й північному сході досягла Донщини та Мордовії. Формувалася Бондариха на основі мар'янівської культури та пам'яток малобудківського типу за участі поздняківців із Волго-Окського басейну та носіїв бережнівсько-маївської зрубної культури. Назва походить від поселення, розташованого в урочищі Бондариха на Сіверському Дінці. На заключному етапі розвитку культури з'являються городища. Відомі наземні й напівземлянкові житла, з дерев'яним каркасом стін, здебільшого — однокамерні. Поховальні пам'ятки вивчені мало. Це — ґрунтові цвинтарі з рештками кремацій в урнах та окремі інгумації. Показовим є керамічний посуд із пласким дном, декорований відбитками зубчастого штампу, вдавленнями кінцем палички, що іноді утворюють "виноградні грона". Виробів із металу обмаль, є одиничні знахідки кам'яних ливарних форм, з'являються вироби із заліза. В етнічному відношенні носії бондарихинської культури пов'язані, найімовірніше, з прафінно-уграми, хоча, на думку деяких дослідників, вони могли належати і до прабалтів.

Неукріплені поселення розташовані на берегах річок і на дюнних узвишшях у їхніх заплавах. На них будувалися неглибокі землянки і наземні житла, стінки яких спочатку були обшиті дерев'яними дошками, а потім обмазувалися шаром глини. Усередині жител знайдено кілька типів вогнищ. Одні з них — у вигляді глинобитного майданчика овальної форми, іноді з кам'яною вимосткою, інші — купольні глинобитні або викладені з каменів; наприклад, у Студенку—5 у віддалених від входу кутах знайдено скупчення обпалених каменів вапняку. Іноді на підлозі зустрічаються ділянки обпаленого ґрунту — залишки вогнищ, складених із глиняних цеглин. Біля вогнищ влаштовувалися ями овальної форми.
Відомі укріплені поселення (городища). Одне з них відкрито біля с. Веселе Великобурлуцького р-ну Харківської обл. Воно було розташоване на мису невеликої річки. З напільної сторони зберігся невисокий земляний вал та рів. Можливо, по валу йшов частокіл. Поява городищ відображає наявність постійної військової загрози, а також можливу певну соціаль-
ну стратифікацію тогочасного суспільства.
Поховання – у невеликих ґрунтових могильниках за обрядом трупоспалення, але є також окремі поховання на поселеннях або поруч із ними. На Оскольському поселенні поховання містило кістяк дитини в зібганому положенні на лівому боці, головою на південний захід. На поселені Велика Тополяха біля житла відкрито поховання за обрядом трупоспалення у посудині-урні. 
Неподалекі від поселень Основа та Веселе досліджено ґрунтові могильники з трупоспаленнями, що супроводжувалися, ймовірно, навмисно розбитими посудинами.
Бондарихинський посуд за технологією виготовлення та орнаментацією дуже своєрідний. У глину перед обпалом додавали органіку, пісок, зерна кварцу. Орнаменти наносилися за допомогою гусеничного штампа, кінцем простої дерев'яної палички, просто пальцями чи нігтями. Подекуди такими від-
битками передавалися лінії, вдавлення, трикутники у вигляді "виноградного грона". Наліпні валики дуже рідкі і, скоріше, з'явилися під впливом пізньозрубних керамічних традицій.
З граніту, кварциту, пісковику  виготовлялися зернотерки овальної або квадратної форми, розтирачі, товкачі, підциліндроподібні або витягнуто-овальні молоти, абразиви. Окрему галузь кремнеобробки, особливо у басейні Сіверського Дінця, складало виготовлення серпів із місцевого крем'яного плитняку. 
Основний набір кістяних виробів типовий для пам'яток епохи пізньої бронзи: проколки, прясельця з епіфізів кінцівок тварин, шила, астрагали, спиці, амулети із зубів тварин.


Создан 13 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником