15 лекція

 
 

15 лекція




Лекція 15.
РАННІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ДАВНЬОІРАНСЬКИХ ПЛЕМЕН.
Зрубно-андронівські блоки культур. Проблеми етнічної ідентифікації
населення. Ареали доскіфської іранської гідронімії та зрубно-андронівських
блоків культур як підстава до визначення ареалу ранніх іранських племен.
Тенденції розвитку культур валикової кераміки та розширення
північноіранського ареалу. Ситуація в Надчорномор'ї: сабатинівська культура,
білозерська культура. Культові комплекси довгих могил. Культ чаші та
поховання жерців-шаманів. Свастика. Проблеми визначення етнічної
належності кіммерійців.
1. Зрубно-андронівські блоки культур.
Історія вивчення зрубної спільноти нараховує 100 років, від розкопок
В.Городцова на Харківщині. Понад 70 років відділяють нас від розкопок
С.Теплоухова біля с. Андронове у Західному Сибіру. Відтоді роботи
провадяться з більшим чи меншим ступенем інтенсивності та наростаючою
масштабністю. Серед дослідників андронівської спільноти видатна роль
належить К.Сальникову, що виділив пам'ятки алакульського та федорівського
типів, О.Ю.Кузьміній, що запропонувала концепцію розвитку андронівської
спільноти, Г.Здановичу - авторові іншої концепції розвитку цієї спільноти.
Серед дослідників зрубної спільноти виділяється епічна постать саратовського
професора П.Рикова, замордованого більшовиками, що розкопав ключову
пам»ятку - Покровський могильник, О.Кривцової-Гракової - автора концепції
розвитку зрубної культури, В.Отрощенка, що запропонував концепцію культур
зрубної спільноти. Загалом же кількість дослідників, які істотно зачіпають
аспекти зрубно-андронівської проблематики перевищує сотню осіб.
Поняття «блоки культур» запропонував на початку 80-х рр. В.Бочкарьов
і на Другій нараді з проблем зрубної спільноти користувався таксоном «зрубно-
алакульський блок культур». Тобто, поняття «блок» відтінює явища
міжкультурного чи навіть міжспільнотного калібру. Подальші дослідження
дозволлили нам помітити певну дзеркальну структурну схожість зрубного та
андронівського світів, де в часовій послідовності виділяються два блоки
культур - покровсько-алакульський та бережнівсько-маївсько - федорівський,
за назвами синхронних культур сусідніх спільнот, розділених сучасним
географічним кордоном Європи та Азії.
2. Проблеми етнічної ідентифікації населення зрубно-
андронівських блоків культур.
Південноуральський осередок культурогенези, висвітлений у попередній
лекції, надав поштовх до процессів, що призвели, зрештою, до формування
покровсько-алакульського блоку культур. На схід від Уралу, в Азії,
спостерігається формування петрівської культури, яку деякі фахівці з
андронівської проблематики схильні розглядати як ранній етап алакульської
культури. Андроновська спільнота, в якій виділено три культури - петрівську,
алакульську, федорівську, репрезентує поступовий рух індоєвропейського
населення в глибини Азійського континенту. Такий рух простежено до Єнісею
(Минусінська улоговина) та Алтаю. Паралельно певні групи індоєвропейського
населення (пратохари) просочуються ще далі на схід в басейн р. Тарим до
Сіньцзяну, здійснивши помітний вплив на культуру Китаю діб Шан-Інь та
ранньої Чжоу.
На шляхах західного імпульсу Синташти, що проявився пам'ятками
потапівського типу та доно-волзькою абашевською культурою спостерігається
формування покровської зрубної культури, що поширилася з Доно-Волзького
межиріччя до Уралу на сході та Сіверського Дінця на заході, охопивши
переважно російський лісостеп. Південніше, у степовій смузі, вторгнення
покровців до ареалу бабинської культури призводить до формування
бережнівсько-маївської зрубної культури на теренах від Нижньої Волги до
Нижнього та Середнього Дніпра з базовим осередком довкола Донецького
гірничо-металургійного центру.
Етнос населення зрубної та андронівської спільнот розцінюється як
індоєвропейський, конкретніше - індоарійський чи іранський. Лише для
лісостепової філіації Андрону - носіїв федорівської культури - деякі уральські
дослідники припускали можливість фінноугорської етнічної належності.
О.Ю.Кузьміна пов'язала проблему індоаріїв з андроновською спільнотою
загалом. Проте більшість фахівців вбачають у репрезентантах зрубної та
андронівської спільнот відповідно західну та східну діалектні групи
північноіранського етносу. Субкультура військової знаті, репрезентована на
сході Європи похованнями у склепах колісничих, надійно пов'язується саме з
індоаріями. Усипальниці воїнів фіксуються виключно в пам'ятках петрівської
культури та раннього етапу покровської зрубної культури (ХУП-ХУІ ст. до
Хр.). По тому індоарійський компонент (етнос) зникає остаточно. Від XV ст. до
Хр. на широкому арійському просторі (Арьянам Вайджо) вже осібно панували
північноіранські етнічні групи.
3. Ареали доскіфської іранської гідронімії, зрубної та андронівської
спільнот як підстава до визначення ареалу ранніх іранських
племен.
Іранське походження назв річок Надчорномор'я (Дунай, Дністер, Дніпро,
Донець, Дон) усвідомлено ще в XIX сторіччі. Проте час їхної появи відносять
переважно до скіфської доби. Вже наприкінці минулого віку Н.Л.Членова,
співпрацюючи з авторитетним іраністом В.І.Абаєвим, картографує назви річок
іранського доскіфського походження, співставляючи з ними розташування
пам'яток зрубної та андронівської спільнот. Таке співпадання ареалів дає
підстави дослідниці вважати зрубне та андронівське населення
давньоіранським (Членова, 1984). Скіфолог з Воронежа О.П.Медвєдєв
намагається пов'язати іранські гідроніми зі скіфськими та скіфоїдними
культурами, відкидаючи тезу щодо іраномовності зрубного населення (2000).
«Зрубників» скіфолог зараховує до одного із зниклих етносів, що заганяє
проблему їхньої етнічної ідентифікації до глухого кута. Проте, для такого
відповідального висновку О.Медведєву слід було б спростувати лінгвістичну
аргументацію В.Абаєва щодо відносної давності іранських доскіфських
гідронімів: Амонька, Апажа, Апака, Артополот, Ворскла, Домоткань, Есмань,
Рать, Рашевка, Реут, Руда, Самоткань, Свапа, Сев, Сейм, Снов, Снопород, Сула,
Сура, Удай, Хон з різночитаннями лише в басейні Дніпра (Членова, 1984). Між
тим карта, запропонована Н.Членовою, дозволяє зробити додаткові
спостереження. 85% гідронімів (60 з 69-ти) помічено на периферії зрубно-
андронівського ареалу - в басейні Середнього Дніпра на заході. На сході
доскіфські іранські гідроніми зосеоеджені у верхів'ях Обі та Єнісею, а на
північному сході - у басейні Тоболу. Співставляючи згадані гідроніми з
ареалами не спільнот, а конкретних культур з їхнього складу, ми побачимо, що
західний масив гідронімів вписується до ареалу бережнівсько-маївської зрубної
культури, східний - федорівської андронівської культури, а північний -
черкаскульської культури, спорідненої федорівській. Присутність нечисленних
іранських гідронімів лише на заході ареалу покровської зрубної культури, де
можна говорити про глибоку взаємодію з бережнівсько-маївською зрубною
культурою, та на півночі алакульських земель, в зоні опанованій пізніше
федоровськими та черкаскульськими племенами.
Зроблені спостереження та попередній аналіз археологічного матеріалу
дозволяють дійти таких висновків. Покровська зрубна, петровська та
алакульська культури, за наявності поховань колісничих (представників
харизматичних кланів) можуть ще зараховуваться до кола найпізніших
індоарійських культур чи ранньоіранських культур з виразним арійським
компонентом. Власне північноіранський етнокультурний ареал усталюється
десь на ХУ-ХІУ ст. до Хр. і включає бережнівсько-маївську зрубну культуру,
пізні пам'ятки покровської зрубної культури, пізні алакульські, федорівську і,
можливо, черкаскульську культури. Коли так, то мова повинна йти не про один
зрубно-алакульськитй блок культур, а про два блоки: покровсько-алакульський
(раніший) та бережнівсько-маївсько-федоровсько-черкаскульський (відносно
пізніший). Між культурами - складовими блоків зафіксовано активні
горизонтальні зв'язки. уаШ*4*Ш9 № ^'^7 2б^к7" ^^ 7Д гС( **
4. Тенденції розвитку культур валикової кераміки та розширення
північноіранського ареалу. Ситуація в Над Чорномор'ї:
Сабатинівська культура. Білозерська культура.
Далі бережнівсько-маївська зрубна, федорівська та черкаскульська
культури трансформуються в спільноту культур валикової кераміки. Власне,
бережнівсько-маївська зрубна культура вже є ранньою культурою валикової
кераміки. Ранній та пізній горизонти культур валикової кераміки
(сабатинівський та білозерський) репрезентовано відповідними культурами.
Вже на час виділення, Є.М.Черних пов'язав культури валикової кераміки з
північноіранським етносом (1983; 1984). Карти в статтях Є.М.Черниха свідчать,
що саме з міграціями носіїв культур валикової кераміки пов'язане проникнення
іранського населення до північного Афганістану та Іранського нагір'я. Надалі
важливо, що саме в цьому ареалі культур валикової кераміки відбувся перехід
від осілого до кочового скотарства і що ранні кочовики (кіммерійці, скіфи,
савромати) були іраномовними.
Пам'ятки сабатинівського та білозерського типів тривалий час вважали
етапами пізньозрубної культури (Лєсков, 1971). Зусиллями головним чином
українських археологів вони набули статусу самостійних археологічних культур
(Березанская, Отрощенко, Чередниченко, Шарафутдинова, 1986). Проте,
питання етнічної належності носіїв цих культур лишається гостро дискусійним.
Ряд дослідників (особливо І.Черняков) прямо пов'язує сабатинівців та
білозерців з фракійським етносом (1996 та ін.). Але тут варто зауважити, що
підґрунтя бережнівсько-маївської зрубної та сабатинівської культур було
спільним - бабинським. А бабинська культура, за базовими ознаками, не
випадала з обрію культур бойових колісниць - індоєвропейських загалом, а на
сході Європи - індоіранських. Фактичне проникнення груп носіїв бабинської
культури за Прут та Дунай посприяло формуванню блоку культур Сабатинівка-
Козлоджень-Ноуа. Тому для сабатинівської доби логічніше говорити про
іранські проникнення до прафракійського ареалу, а не навпаки. Доба фінальної
бронзи позначена активізацією фрако-іллірійських груп населення та
проникнення їх до Прикарпаття та українського лісостепу. Проте фракійці
акуратно оминали степову зону, знелюднену порівняно із сабатинівським часом,
тому є всі підстави вважати, що вона лишалася під контролем іраномовних
носіїв білозерської культури, що склалася на базі сабатинівської та
бережнівсько-маївської зрубної культур. Крім Надчорномор'я до ареалу
білозерської культури входили Нижня Донщина та Північний Кавказ.
5. Культові комплекси довгих могил. Поховання жерців-шаманів з
ритуальними чашами. Свастика.
Крім аргументів ретроспективних, лінгвістичних, антропологічних на
користь іраномовності культур зрубної спільноти (Отрощенко, Вовк, 2001). Є
ще й низка підстав питомо археологічних. Тривалу історію, зокрема, мають
культові комплекси довгих могил - своєрідні святилища просто неба. Особливо
багато їх будували носії бережнівсько-маївської зрубної культури за
ранньоіранського періоду. Згодом скіфи, віддаючи данину своїм предкам,
будували саме поряд з довгими могилами доби бронзи царські усипальні -
величні могили IV ст. до Хр.
Серед питомо індоіранських явищ - використання дерев'яного посуду,
окутого металевими платівками у поховальному ритуалі. Такі чаші, які могли
використовуватись для вживання соми, відомі ще в поховальних комплексах
ямної спільноти. Пізніше вони виявлені у похованнях донецької катакомбної,
синташтинської, бабинської та покровської зрубної культур. Особливо
вишукані чаші з багатофігурними бронзовими аплікаціями походять з
поховальних пам'яток бережнівсько-маївської зрубної культури степової
Наддніпрянщини (Велика Білозерка, Оріхове та ін.). Надалі такі чаші виявлені у
похованнях білозерської культури, а також у Гордіївському могильнику
білогрудівської культури на північно-західній периферії білозерського ареалу,
де виявлено вже золоті окуття. Такий посуд не зникає з переходом до
кочівництва, коли відсоток поховань з чашами зростає у похованнях
чорногорівської групи кіммерійської культури. Менше їх у комплексах
новочеркаської групи, але знову чимало в могилах скіфів та сарматів. Отже,
аргумент чаші пронизує всі культури півдня Східної Європи, так чи так
пов'язувані з індоіранціями.
Красномовним лишається аргумент свастики - родового знаку племен
зрубної спільноти ще з доби бойових колісниць. Свастика виступала як оберіг
від злих сил і водночас символізувала нескінченний поступальний рух (поступ).
Маг - людина зі свастикою на лобі у китайській гліптиці та похованнях
покровської зрубної культури.
6. Проблеми визначення етнічної належності кіммерійців.
З кіммерійцями пов'язують ранньокочівницьку культуру поховань
вершників у зібганому (чорногорівський тип) та випростаному (новочеркаський
тип) стані. Найгрунтовніше таке припущення викладене О.Тереножкіним у
монографії «Киммерийцьі», Київ, 1976. Підґрунтям для комплексів
чорногорівського типу виступила білозерська культура, особливо її східний
локальний варіант. Проте мали місце включення сибірського та кавказького
походження.
Етнічна належність кіммерійців все ще лишається дискусійною, хоча
більшість визнає їх іраномовними племенами (І.Дьяконов, В.Абаєв,
Е.Грантовський та ін.). Окремі дослідники обстоюють позицію щодо
фракомовності кіммерійців (О.Трубачов). Проте степова природа ключових
компонентів кіммерійської культури та належність останньої до кола кочових
культур дозволяють нам вважати кіммеріців іраномовними племенами
(Иванчик, 1997).
Дослідники петербурзької школи висунули тезу, що кіммерійці, як
історичний народ, ніколи не населяли степи Надчорномор'я (Дьяконов, 1981;
Кукліна, 1985; Алєксєєв, Тохтасьєв, Качалова, 1992 та ін.). Наголошується на
помилці Геродота, а легенду про кіммерійців над Чорним морем ніби-то
привезли на Боспор Кіммерійський греки, знайомі з справжніми кіммерійцями
за подіями в Малій Азії. Загалом-то це дотепна, але суто кабінетна побудова. Не
слід забувати, що Геродота відділяли від подій кіммерійської історії 200 років, а
сучасних пітерських скептиків - 2700. Історична версія Геродота спирається на
грецьких хронографів та мандрівників на кшталт Арістея, які на власні очі
бачили кіммерійців у надчорноморських степах. Кіммерійська топонімика на
півдні України, Тамані та в Надкубанні надто численна, щоб її вважати штучно
насадженою. Невже у греків Надчорномор'я мара, не було важливіших занять,
аніж творення легенди про кіммерійців і штучного перейменування гір, урочищ,
стін, могил, проток? Тож у нас немає вагомих підстав відмовлятися від
першого історичного народу в історії України, органічно вплетеного в лінію
розвитку індоіранських племен на півдні Східної Європи.



Создан 16 дек 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником