10-11 лекції

 
 

10-11 лекції




60
Лекція 10.
ІРАН ЗА ЧАСІВ ІРАНВАЦІЇ.
Доіранське населення Іранського нагір'я. Елам. Аратта. Махараші (Джірофт).
Шляхи та час проникненя іраномовних племен на терени сучасного Ірану. Роль БМАК.
Писемні джерела. Авеста. Сім'я іранських мов. Соціальний устрій ранніх іранців. Релігійні
вірування. Пантеон богів.
1. Доіранське населення Іранського нагір'я. Елам. Аратта. Махараші.
Термін "Іран" ("Арьянам") буквально означає "Країна аріїв". Нині іраномовні
народи заселяють три країни: Іран (66,6 млн. осіб), Афганістан (17 млн.), Таджикистан
(5,5 млн). Ще приблизно 1 млн. осетинів проживають в РФ та Грузії. Панівною релігією
іраномовних народів є нині іслам. Серед осетинів поширене християнство. Проте,
лишилися ще відносно невеликі групи вогнепоклонників - спадкоємців релігійної традиції
давнього Ірану. 13 млн. населення (20%) проживають у Тегерані. Перси складають лише
51% населення країни, а тюрки, гол. чином азарі - 26%. Проблема іранського
Азербайджану та взаємин Ірану з Тураном лишається доволі гострою. Саме вона стала
поштовхом до 3-ї світової (холодної) війни у березні 1946 р. її спровокував СРСР, увівши
бронетанкову техніку на терени іранського Азербайджану та висунувши жорсткий
ультиматум Туреччині з великими тереновими претензіями.
Загалом, кількісно іранські народи невеликі, але вони проживають у регіоні який
називають євразійські Балкани, за 3. Бжезінським, і події, що відбуваються там вельми
впливають на політичне життя планети. Військовий компонент конфлікту цивілізацій
реалізується саме там, у Центральній Азії та на Середньому Сході, зокрема в Афганістані,
а після агресії РФ та 5-денної російсько-грузинської війни (серпень 2008 р.) вже й в Осетії.
Нині іранський простір є світом гір та пустель, тому й населення у ньому
нечисленне. Там нема великих річок і родючих долин, де могли б зароджувалися первинні
цивілізації. Тривалий час ці землі лишалися періферією перших цивілізацій -
Шумерійської та Хараппської, але з власними осередками вторинних цивілізаційних
проектів.
На південному заході Ірану (сучасні провінції Хузестан та Західний Фарс) на сер.
III тис. до Р.Х. утворилася невелика держава Елам - філіація шумерійської цивілізації.
Серцем Еламу була Сузіана, утворена системою річок Керхе, Діз та Карун. Там
знаходилася столиця Еламу - м. Сузи, відкрита ще наприкінці XIX ст. французрм Ж. де-
Морганом. Три періоди еламської історії: ранньоеламський (2500-1500);
середньоеламський (1300-1100); Новоеламське царство (750-640). У 539 р. до Р.Х, за Кіра
Великого, Елам входить до складу перської держави Ахеменідів. Остання використала
цивілізаційну спадщину ЕламМ (традиції державного будівництва, писемність,
архітектуру). "
Напівлегендарна держава Аратта (ХХУПІ-ХХУП ст. до Р.Х.) локалізується на сході
суч. Ірану, на афганському кордоні, а її центром вважається городище Шахрі-Сохте у
пониззі р. Гільмунд. Аратта постачала до Еламу та Месопотамії золото, лазурит, олово,
дерево. Розкопки італійця М.Тосі у 60-ті рр. XX ст. Аратта, зокрема, пов'язується з
нашаруваннями Шахрі-Сохте II (перша половина III тис. до Р.Х.), коли площа цього
поселення дорівнювала 80 га. Для Шахрі-Сохте III (кінець III - початок II тис. до Р. X.)
притаманний ритуал поховання в катакомбах з великою кількістю речей супроводу. Зв'зки
з Еламом та півднем Центральної Азії. Пам'ятки типу Шахрі-Сохте, Гіссару, Сіалку
зараховано до осередків протоміської цивілізації на теренах давнього Ірану. Вони
занепадають в першій половині II тис. до Р. X., що пов'язують, зокрема, з коливаннями
клімату та настанням посушливого ксеротермічного періоду.
61
Нині американська дослідниця Холі Піттман проводить розкопки на теллі Джірофт
у південно-Східному Ірані, де вола виявила ще один осередок цивілізації - Махараші.
Міфічний образ людини-скорпіона, що дійшов і до Месопотамії. Природні багатства
Іранського нагір»я в усі часи притягували до цієї пустельної країни торгівців,
завойовників, авантюристів.
З проникненням іраномовного населення на терени Ірану пов"язують культури
доби раннього заліза. Згідно концепції Р.Дайсона - Т.Кайлера-Янга виділено три періоди
раннього залізного віку:
ЗВ-І (1300-1000 рр. до Хр.). Чорно-сірий та темно-жовтий посуд з одиничним
мальованим.
ЗВ-ІІ (1000-800 рр. до Хр); Чорно-сірий та мальований посуд.
ЗВ-ІП (800-650 рр. до Хр.). Темно-жовтий та червоний посуд.
Могильники кінних воїнів та колісничних з інгумаціями у кам"яних скринях доволі
переконливо пов"язують з ранньоіранським етнічним компонентом на теренах Ірану
(Хасанлу, Марлік, Калураз). Аналогії їм відомі з розкопок на теренах Північного
Азербайджану. Отже рух був можливим з північного заходу крізь Дербентські ворота.
2. Шляхи та час проникненя іраномовних племен на терени сучасного Ірану.
У ІП-ІІ тис. до Р.Х. з теренів Іранського нагір'я проникали до Месопотамії
войовничі племена кутіїв, лулубеїв, хурритів, каситів. З іншого боку, правителі Аккаду,
Вавілону, Еламу здійснювали збройні експедиції вглиб Іранського нагір'я за золотом,
лазуритом, оловом. Населення гуртувалося довкола укріплених тепе (теллів), розкопки
яких дають зразки високої культури доби бронзи. Світової слави зажили т. зв.
луристанські бронзи (2-га пол. II тис. до Р.Х.), які пов'язують з культурою касситів. В
культурі касситів фіксуються окремі арійські мовні елементи (бог сонця Сурья).
На кінець II тис. до Р.Х. до регіонів проживання традиційних народів нагір"я
просочуються іраномовні прамідійські племена, що заселяють північ Центрального Ірану.
На IX ст. до Р. X. іранські мігранти створюють мідійський союз племен. Етнонім "Мадай"
відтоді згадується в ассірійських та вавілонських документах. Згідно Геродота,
Мідійський союз складався з 6-ти племен: бусів, парітакенів, струхатів, арізантів, будіїв та
магів. Арізанти - "плем'я аріїв".
Як зазначає І.Дьяконов: "Агуа як самоназва засвідчена для індійців, персів, мідян,
скіфів, аланів, а також для іранських за мовою народів Середньої Азії, але не відоме ні в
жодного народу інших мовних груп та сімей" (1956, с. 147-148). З племені магів
сформувався стан жерців, що проповідували вже іранською мовою. І.Дьяконов обстоює
середньоазійське походження етносу "аріїв". Арії Ірану від початків своєї писемної історії
відомі як воїни-вершники, на відміну від аріїв-колісничих Рігведи в Індії.
Велика дискусія ведеться щодо шляхів проникненя іраномовних племен на
Іранське нагір"я. Загалом-то факт їхнього приходу заперечень не викликає. Розходження
виникають у визначенні напрямків та вихадних регіонів міграції. Частина фахівців
реконструюють міграцію іраномовних племен з Центральної Азії через Копет-Даг
(В.Саріашді^^Хлопін та ін.). Друга група обстоює кавказький шлях просування іранців
уздовж схщного узбережжя Каспійського моря крізь Дербентські ворота (Погребова,
Раєвський, Кореняко).
Серед ймовірних пращурів сучасного іраномовного населення Ірану називають,
зазвичай, носіїв зрубної КІС, які географічно могли використати на шляху до нової
батьківщини обидва береги Каспію як західний так і східний.
62
3. Писемні джерела. Авеста.
Наскельні написи перських царів починаючи з УІ-ІУ ст. до Р.Х. Записані
напівсиллабічним клинописом. «Авеста», що означає буквально «Текст» - пам'ятка
давньоіранської мовної доби - збірка священних гімнів зороастризму, що складалися
починаючи приблизно з першої половини II тис. до Р.Х., а надалі передавалися в усній
формі від покоління до покоління. Повна назва твору - «Зенд-Авеста» («Тлумачення
тексту»). Авеста складалася з трьох частин: 1) Ясни, 2) Гати, 3) Відевдат (Книга демонів).
Кодифікація Авести відбулася за доби Ахеменідів (середина І тис. до Р. X), а канонізація
припадає на IV ст. ХЕ. Текст дійшов до нас у фрагментах в рукописах XIV ст.,
записаних середньоперською мовою.
4. Сім'я іранських мов.
Іранські мови є відгалуженнями індоіранської (арійської) гілки індоєвропейського
мовного дерева. їхній розвиток хронологічно розпадаються на три періоди:
давньоіранський, середньоіранський та новоіранський. До давньоіранських мов належали:
авестійська, давньоперська, мідійська, скіфська, сарматська. Сюди ж можна віднести
кіммерійську мову з приводу якої точиться дискусія.
Середньоіранські: парф'янський, бактрійський чи етео-тохарський, хорезмійський,
согдійський, сакський чи хотано-сакський, середньоперський (Ш-УІІ ст.), діалекти
Мавераннахра, Тохаристана, Сістана.
Новоіранські: перський, таджицький, курдський, татський, талиський,
белуджський, гілянський, мазендаранський, ормурі, парачі, афганський, осетинський,
янгобський, шугнано-рушанська мовна група, ваханський, язгулямський, ішкашимський,
мунджанські мови та низка діалектів.
5. Соціальний устрій ранніх іранців.
Американський іраніст Р.Фрай називає іранців "правителями, що з'явилися
несподівано". Тобто є всі підстави припускати, що соціальна структура ранніх іранців
була, загалом, близькою до індоарійської. Присутність останньої відчувається у назвах
племен Мідійського союзу. Арізанти - плем'я аріїв виконувало відверто воїнську функцію
і репрезентувало харизматичний клан, на кшталт кшатріїв Індії чи скіфів царських.
Зрештою саме їхнє ім'я стало назвою спочатку країни, а потім і держави Іран.
Арізанти - воїни-вершники. Колись вони виокремилися з верстви пастухів-
скотарів, яка забезпечувала харчовий баланс країни, а в разі великої небезпеки складала
основу ополчення. Можливо верства (варна, стан) скотарів складалася з племен бусів,
будіїв, парітакенів.
Нарешті, плем'я магів беззастережно асоціюється з духовною функцією. Засновник
зороастризму Заратуштра (Зороастр) був магом. Він жив і діяв десь на межі ІІ-І тис. до
Р.Х., за іншими даними - у VII ст. до Р.Х. Маг, як людина із свастикою на голові,
засвідчений написом на статуетці з теренів давнього Китаю, знайденій в басейні р. Тарим
(Маіг, 1990; Чуев, 2001).
6. Релігійні вірування. Пантеон богів.
Основне джерело "Авеста" ("Обгрунтований текст") авторство якого приписують
магу Заратуштрі. Базовими об'єктами ранніх культів були Вода (Апас) та Вогонь (Атар).
їм приносили жертви (офірували). Офіра (заотра). Число три - священне. Ясна - щоденне
офірування вогню. Одне з божеств Гуеш-Урван (Душа бика). Ритуальний жмут трави
(соломи) - баресман. Усяка плоть - трава - життєвий принцип саме скотарів. Хаома (те,
що вичавлюють) - ритуальний напій з жертовної чаші. Готували хаому у кам"яній ступці.
Згодом Хаома стала божеством "зеленооким". Офірування божествам тварин з наступним
63
поїданням освяченого м'яса. Ритуали відбувалися на "чистому місці" (паві), що мало
форму прямокутника.
Авестійські тексти репрезентують два різновиди релігії:
1. Заратуштризм - викладений у висловах Заратуштри в "Гатах", другій частині
Авести. Етичний дуалізм - протистояння між Істиною (Аша, Арта) та Брехнею (Друг), що
упорядковується і завершується монотеїзмом, вираженим верховним божеством Ахура-
Мазда.
Другий рівень протистояння: "Святий Дух" (Спанта Манйу) та "Злий Дух" (Ахра-
Манйу). Ахура-Мазда - батько Святого Духа, творець усього сутнього. Він же батько
шести "Безсмертних Святих": "Блага думка" (Ваху-Мана), Істина (Арта), Влада (Хшатра),
Благочестя (Арматі), Цілісність (Харватат), Безсмертя (Амртат). їм відповідають: худоба,
вогонь, метал, земля, вода, рослини.
2. Зороастризм, від назви пророка Заратуштри (Зороастра, у грецькій
транскрипції), що почув одкровення Бога. Включає не лише тексти Заратуштри, а й магів,
що творили вже після його смерті. Предписано вклонятися двом богам: Мітрі та Хаумі
(Сомі), а також бргині Адвісурі-Анахіті - чисто іранському персонажеві. Елементи
іранської міфології та релігії викладено також в епосі "Шах-Наме" (Книга Царів),
обробленої поетично Фірдоусі бл. 1000 р. н. є.
3. Твори Мані (216-277), який створив третій різновид авестійської релігії -
маніхейство.
7. Загальна схема^інд<Ііранської міфології:
Викладаю за результатами розробки німецького іранолога М. Дрездена
«Мифология древнего Ирана» // Мифология древнего мира. - М., 1977, с.
337-365.
1. Світ та його походження у трьох версіях різновидів іранської релігії. Ахура-
Мазда - творець землі, неба та людини.
2. Походження людини:
а. Гайамарт - протолюдина; б. Перша людська пара - Мартйа та Мартйанаг; в.
Йіма - правитель світу за часів "золотого віку". Його божественні знаряддя -
нагайка та штрикало для триразового розширення землі. Будівничий вари
(прямокутної фортеці). Сестра-близнюк Йіми - Йамі. Пор.: Яма-Ямі індоаріїв.
3. Пантеон:
Митра, Хаума, Вртрагна, Вайу, Анахіта, Тиштрийа, Хварна, Зурван.
4. Демонологія. Деви (Дайва) - сили ворожі Заратуштрі.. Породження Злої Думки,
Брехні (Друг) та високомір'я. Головні демони: Індра, Сару, Нахатйя. Аз (чол.,
жін.) - демон похоті.
5. Есхатологія:
а. Рай; б. Суд над мертвими; в. Кінцеве воскресіння. (М.Дрезден, 1977, с. 340).



Создан 16 дек 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником