5-7 лекції

 
 

5-7 лекції




38
Лекція 5. •+ Я . •/•,
Образний аскетизм мистецтва доби бронзи (2 години).
Тенденції розвитку образотворчого мистецтва за бронзової доби в Європі.
Свідома втрата образу. Орнамент і знак, як чільні теми мистецтва бронзового віку.
Означена монументальність. Архітектура курганних споруд. Антропоморфні образи.
Солярні мотиви. Тема руху. Пластика малих форм та її образний ряд. Бик і кінь. Карпато-
мікенський орнаментальний стиль. Шедеври щонайдавнішого золотарства. Художнє
оздоблення виробів з каменю. Використання вохри в мистецтві. „Писала". Магія і гра.
/і. Тенденції розвитку образотворчого мистецтва за бронзової доби в Європі.
Європа у ІП-ІІ тис. до Хр. стає одним з осередків цивілізаційних процесів, що
призвело до вибухового злету мистецтва в осередку Крито-Мікенської цивілізації.
Палацова архітектура Криту, Мікен, Тирінфу та Пілосу, фресковий живопис, скульптура
Кікладських островів, високохудожнє золотарство з масками мікенських династів,
карпато-мікенський орнаментальний стиль, кераміка стилю камарес - це лише вищі
досягнення згаданої цивілізації загалом - верхівка могутньої піраміди художніх звершень.
До ареалу впливів Мікенського світу потрапляє й Надчорномор'я, що засвідчує видатний
Бородінський (Бессарабський) скарб, золота чаша з Крижовліна, речі, декоровані в
карпато-мікенському орнаментальному стилі, сюжети крито-мікенського мистецтва.
Первісна Європа, заяаючи мікенських впливів, виробляла шедеври власного
мистецтва - петрогліфи Скандинавії, Карелії, Ломбардії в Італії та Кам'яної Могили в
Україні, мегалітичні споруди, архітектуру могил, монументальну кам'яну скульптуру,
декоративне оздоблення кінської вузди. Проте у II тис. до Хр. на теренах первісної Європи
спостерігається згортання образотворчої традиції вбік своєрідного орнаментально-
знакового стилю оздоблення культових та побутових речей.
2. Свідома втрата образу. Орнамент і знак.
Після мистецьких злетів діб енеоліту - ранньої бронзи (архітектура поселень та
пластика малих форм у трипільців, монументальна скульптура населення ямної спільноти)
можна говорити про період творчого аскетизму впродовж II тис. до н. є., коли фіксується
певний занепад як мистецтва малих форм, так і монументальної скульптури (порівняно із
здобутками ІУ-ІП тис. до Хр.). Митці ніби втрачають інтерес до людини та її оточення як
об'єктів образного втілення. Увага зосереджується на декоративному, часом вишуканому
й витонченому оздобленні посуду, зброї, ритуальних, а то й просто побутових речей. На
зміну конкретному образу приходить знак, що порушує ритм орнаменту чи вивірену
конструкцію споруди. Така ситуація для доби бронзи була показова не лише для
населення України, а й для пізньопервісного мистецтва Європи загалом. Можливо
давалася взнаки віддаленість від осередків цивілізації, де у II тис. до н. є. спостерігається
бурхливий розвиток образотворчого мистецтва (фрески палацу в Кноссі, золоті маски
мікенських владик, скарби гробниці Тутанхамона та портрети Нефертіті з Ахетатона,
пластика держав Месопотамії тощо).
3. Знаковість курганних споруд.
Тенденція розбудови курганних споруд, відзначена на попередній лекції, набула за
доби бронзи особливого розмаху. Навіть формальна класифікація насипів ускладненої
конфігурації на "хвостаті", "довгі", вісімковиді, гантелеподібні підводить до образного їх
сприйняття. Зупинимося на декількох яскравих прикладах. Кург. З (Кінський Брід) біля с.
Виноградного декілька разів міняв свою конфігурацію в процесі добудов та перебудов і на
39
певному етапі набув обрисів 11-пелюсткової квітки при погляді зверху (Пустовалов,
1999). Численні тлумачення викликають круглі кургани, поєднані валом. Так чи інакше
вони зводяться до ідеї переправи (переходу) із зримого світу до потойбічного. Зрештою
дослідники кримських курганів висловили припущення, що комбінація двох круглих
курганів та валу між ними, окантована відповідними кам'яними вимостками чи ровами,
дає велетенське зображення (швидше знак) колісниці з колесами-курганами в плані,
поєднаними віссю-валом. У такому контексті кам'яна скриня-усипальниця вже
сприймається кузовом колісниці (Колтухов, Кислий, Тощев, 1994, с. 107-109). Сюди
можна додати кам'яну кладку у вигляді лабіринта-змія довкола скрині в кургані біля с.
Лугове у Криму (там само, рис. 40-41). Нарешті 70 м викладка-вал між курганами 1 та З
біля с. Баштанівки інтер претована дослідниками як антропоморфна. Розімкнені ровики
довкола насипів асоціюються у дослідників з образом змія-охоронця. Зрештою, ймовірна
образність велетенських споруд не має бути обійденою увагою.
Розмаїття монументальних гїЦмогильних споруд та самих могил зрештою
породило гіпотезу щодо антропо-, зоо-, орнітоморфнреїГ^окремих конструкцій.
Полум'яним її адептом виступає дослідниюз непогамованбю уявою, колишній археолог, а
нині письменник, народний академік - Ю.Шилов/Євітова практика культової архітектури
має такі приклади. Проте некерована фанташ дослідника почала продукувати факти
антропоморфності десятками. Таким чином ;ґе чи інше відхилення від круглої чи овальної
форми, притаманне не могилам^ загалом/а лише спорудам, розкопаним Ю.Шиловим,
видається останнім з антропойорфність/30 років тшває дискусія з цього приводу серед
українських археологів. Те, що фахівці сусідніх держав з курганами не виявляють їх
антропоморфності і навіть не мають охоти дискутувати на цю тему теж не на користь
ентузіаста. Позитивним аспектові дискусії (журнал „Археологія", 1992, №4) стала/
підвищена увагаГархеологів до форми насипів та досїшок, дЬ^іетодики фіксаціїТх оорисшт»
$ • Антропоморфні образи.
Прихований антропоморфізм мистецтва доби простежується не лише у химерних
кам'яних викладках, а й у нечисленних стелах (катакомбних, бабинських, бережнівсько-
маївських зрубних та білозерських). Тобто традиція різьблення та використання раніших
стел у ритуалі зберігається, проте образ обожненого предка зводиться до знаку (гранітний,
вапняковий, пісковиковий брус з виступом-"головою"). Вражаючим проривом до
образності, хоча й епізодичним, став феномен модельованих черепів, розглянутий на
попередній лекції. Це явище супроводжувалося розписом дна катакомб парними стопами
людини та іншими виявами антропоморфності. Численні зображення стоп людини стають
темою петрогліфів Кам'яної Могили. Серед пластики малих форм маємо чудовий
різьблений дуальний образ жінки-бика з кургану біля с. Злотопіль Запорізької обл. Цей
сюжет, відомий ще з доби енеоліту (світ Трипілля) не був обійдений увагою скотарів
ямної спільноти. Загалом дрібна глиняна пластика показова для землеробсько-сктарських
культур лісостепу, особливо Прикарпаття в зоні розселення прафракійських племен, які
ліпше від інших зберегли відповідні традиції Трипілля.
Антропоморфні знаки приходять на зміну художнім образам людей. В
найумовнішій формі це паличка з двома відгалуженнями - руками. Цей елементарний
знак людини мав тенденцію до ускладнення, що особливо проявилося вже за доби пізньої
бронзи. Такі знаки прокреслювалися на посуді, карбувалися на металі, відливалися й
вирізувалися з бронзи.
40
Солярні мотиви. Тема руху.
Молярна символіка пронизує мистецтво доби бронзи. її найдовершенішим
втіленням можна вважати сонячну колісницю з Трундхольма в Данії, відлиту з бронзи й
плаковану золотом. Великого сонячного диска везе кінь на шестиколісній платформі. А
ще є сонячні човни, сонце голові люди, оздоблена солярними знаками кінська вузда. Вона
закладена в архітектуру курганів, спостерігається на петрогліфах Кам'яної Могили,
оздобленні посуду, нашивних бляхах, підвісках-амулетах тощо. Солярний знак (хрест у
колі) нерідко закомпоновували в дно посудини із внутрішньої чи зовнішньої сторони. З
часом цей хрест почав вихритися свастикою, особливо поширеною у степових племен
зрубної спільноти. Окремо слід зауважити наявність зображень двох та трьох сонць -
мотив, що переходить у мистецтво ранніх кочовиків - кіммерійців та скіфів.
Тема руху простежується в образному оформленні поховальних споруд як возів,
кибиток, колісниць. Класичний графічний образ воза з колесами в плані йде від
розібраного катафалка під час поховального ритуалу. Так само від реального колеса на
приступці могильної ями йде образ колеса - глиняного чи мальованого. Бичачі та кінські
брили Кам'яної Могили дають зразки образного втілення транспортних засобів за доби
ранньої та пізньої бронзи, відповідно. Знаки колісниць у вигляді пар солярних знаків,
кілець чи коліс трапляються на посуді, петрогліфах Кам'яної Могили, деталях кінської
вузди. Соляризація мистецтва бронзової доби прямо пов'язана з розвитком колісного
транспорту, а особливо з винаходом легкої колісниці, запряженої кіньми. Кінь, відповідно,
сам стає солярною істотою - носієм солярної ідеї й перевізником солярного божества.
Ь Пластика малих форм та її образний ряд. Бик і кінь.
Дрібна глиняна скульптура розвивалася в бік більшої уваги до анімалізму. Фігурки
бика, коня, овець, свиней, пташок відоміші серед населення лісостепу і проникають
південніше разом із збільшенням питомої ваги землеробства у господарчій діяльності
скотарів за доби пізньої бронзи. Парні зображення волів та коней на петрогліфах КМ
вказують на те, що майстри намагалися графічно відтворити передовсім запряжних
тварин. При цьому для доби ранньої-середньої бронзи провідним образом мистецтва
виступав бик, а за доби пізньої - кінь. Це трапилось, як вже зазначено вище, після
запровадження коліс зі спицями. Не менш популярним, але більш стилізованим виступає
образ змія, що проглядає в таких елементах орнаменту як зигзаг, хвиля, в одинарному
валикові.
к Карпато-Мікенський орнаментальний стиль.
Різьблення кістки й рогу досягають за доби бронзи значних успіхів. Для раннього
періоду це цикл так званих молоточкуватих та рогатих шпильок з поховань ямної та
ранньокатакомбної культур, вкритих тонким гравірованим візерунком. Є припущення
В.Кияшка, що кожна шпилька була мобільним ідолом-фетишем індивідуального
користування, щось на взірець дрібної пластики.
За героїчної доби (ХУШ-ХУІІ ст. до н. є.) на терени України поширюється т. зв.
карпато-мікенський орнаментальний стиль, ознакою якого є "мікенська хвиля" -
черв'ячний меандр із округлими вигинами (поворотами), доповнений солярною
символікою. Панівними мотивом цього стилю в знаково-образному плані було взаємне
переплітання сонця та змія. Зразки стилю фіксуються на кістці, металі, кераміці, кам'яних
надмогильних стелах, на зброї, збруї та клейнодах (атрибутах влади). Він є мистецькою
реакцією на добу бойових колісниць. На тернах України згаданий стиль показовий для
різьбярів покровської зрубної культури, а найбільше зразків його дає Капітанівське 1
поселення на Луганщині.
41
£. Шедеври найдавнішого золотарства.
Ювелірне мистецтво у середовищі скотарів поширюється ще з доби енеоліту, а за
бронзового віку набуває виразності й довершеності. Перш за все це прикраси, а потім
парадна зброя, оздоблення ритуального посуду. Поширюється техніка золочення срібла та
бронзи та використання золотої фольги. Шедеври золотарства зібрані у Бородінському
(Бесарабському) скарбі XVI ст. до н. є. До сотні золотих прикрас виявлені нещодавно при
розкопках Гордіївського могильника у Вінницькій обл. (С.Березанська, Б.Лобай) і з
десяток відкрито в похованнях білозерської культури (прикраси). Осередком золотарства
виступало Закарпаття, де майстри використовували місцеві поклади золота. Золота чаша з
Крижовліна Одеської обл.. та золоті фігурні окуття дерев'яних чаш з Гордіївки.
). Художня обробка каменю.
декілька напрямків художньої творчості, де давні майстри України відзначилися
своїм неповторним внеском до давнього мистецтва первісної доби. Зокрема це художнє
рельєфне оздоблення виробів з твердих порід каменю (діорит, граніт, нефрит, граніт,
серпентиніт тощо). Оздоблювали парадні просвердлені сокири, булави, товкачики та
ступки. Антропоморфна ступка та сокири інгульської катакомбної культури, фігурні
товкачики сабатинівської культури, кременевий жезл-тризуб ямної спільноти тощо.
1^ Вохра в образотворчій діяльності. Писала.
Вохра - мінеральна фарба червоного кольору з відтінками від малинового до
рожевого - використовувалася як матеріал для дрібної пластики від доби енеоліту. За доби
бронзи вохрою розмальовували антропоморфні стели, петрогліфічні образи, посуд,
розписували дно ям, а особливо катакомб (стопи, стилізовані квіти, антропоморфні та
зооморфні зображення).Практикувався також боді-арт - фарбування людських тіл за
схемою - голова-руки-стопи ніг. Художники користувалися кістяними „писалами" в які
заливалася рідка вохра. Дві такі самописки з роздвоєним кінчиком „пера" знайдено у
похованні інгульської культури біля с. Набережного Донецької обл..
12. Магія і гра.
На межі ритуалу та мистецтва знаходиться така категорія артефактів як гральні чи
ворожильні кості. Генетично ця категорія виробів походить від альчиків (гойданчиків) -
суглобових кісток дрібної рогатої худоби. Хоча відомі й срібні "кості" з поховань
майкопської культури Північного Кавказу. Для гри використовувались октаедри, кубики,
таблетки іншої форми з відповідними цифровими позначками (Санжаров, 1988; Акулов,
1996). Поховання ворожбитів з наборами відповідних кісток зосереджено в донецькій
катакомбній культурі. Заслуговує на увагу ігрове поле на 12 клітинок з поховання БМЗК
на Дніпропетровщині. У похованнях видатних ворожбитів знаходимо до сотні гральних
кісток. Щасливу кістку носили як амулет на шиї. її вкривали різьбленням, де
розрізняються окремі знаки. В с. Миколаївка Донецької обл. знайдено октаедри,
виготовлені з слонової кістки - мініатюрні шедеври косторізного мистецтва. Мали
схильність до ворожбитства й рудокопи БМЗК Донецького кряжу (Степанівна,
Картамиш).
31
кошлатими бровами119. На жаль ці спостереження не підкріплені належною документацією.
Звіт про ці розкопки не передано до Наукового архіву Інституту археології НАН України, а в
публікації „зображень" не вказані номери кургану та поховання, відсутні підтекстовки та
нумерація малюнків. Фото одного з бороданів, що є в нашому архіві, дозволяє зробити
висновок про природне походження горських личин в результаті відслонення стінок камери
та активності землерийних істот (Рис. 23).
Нещодавно Луганщина збагатилася ще двома зразками кварцитових „стел" умови
знахідки яких лишилися невідомими. Маємо справу з конкреціями природного походження у
формі великого пальця руки та яйця з під с. Пархоменко на схід від м. Луганськ120. Ці
химерні витвори природи не мають видимих ознак використання їх людиною. Спроба
поставити їх у систему монументальної скульптури доби палеометалу не є переконливою.
5. Мобільне образотворче мистецтво.
На тлі монументальної скульптури, особливо яскравої за доби ранньої бронзи, інші
форми образотворчого мистецтва репрезентовані порівняно невеликими серіями виробів.
О.О. Формозов навіть дійшов висновку щодо схильності до образного мислення в одних
давніх народів та відсутності такої риси в інших. До лав безобразних (таких, що не знають
ніяких творів мистецтва) він зарахував і носіїв культур доби бронзи Надчорномор'я
(катакомбної, зрубної, тшинецької, кизил-кобинської). Понад те він робить висновок, що
традиція образотворчого мистецтва доби неоліту - ранньої бронзи обірвалась на наших
ТТ 121 гр „
землях у II тис. до н.е. . Такий не зовсім етичний вердикт ризиковано виносити щодо
племен і народів глибокої давнини. Адже те, що нам не відомі шедеври мистецтва тієї чи
іншої археологічної культури, зовсім не означає відсутність їх як таких. Це довели, зокрема,
масштабні розкопки на півдні України в 70-80-тих рр. XX ст., що наситили артефактами не
лише лапідарій стел, але й колекції пластики малих форм - зразків мобільного, а понад те -
декоративно-ужиткового мистецтва.
Загалом же, характеризуючи мистецький рівень артефактів бронзової доби, можна
говорити про період творчого аскетизму впродовж II тис. до н. є., коли фіксується зниження
119 Николаева Н.А., Сафронов В.А. Древнейшая катакомбная культура Северного Кавказа и проблема
появлення катакомбного обряда в Восточной Европе // Катакомбньїе культури Северного Кавказа. -
Орджоникндзе, 1981.-С. 13-14, рис. 11.
120 Василенко А.И., Блюм Т.В., Ветров В.С. О древних каменньїх стелах из окрестностей села Пархоменко
Краснодонского района Луганщини // Искусство и религия древних обществ. - Луганск: „Світлиця", 2007. - С.
74-82, рис. 4-8.
121 Формозов А.А. Очерки по первобьітному искусству. - Москва, 1965. - (МИА № 165). - С. 223-227.
32
естетичного рівня як мистецтва малих форм, так і монументальної скульптури (порівняно із
здобутками ІУ-ІП тис. до н.е.). Митці ніби втрачають інтерес до людини та її оточення як
об'єктів образного втілення. Увага зосереджується на декоративному, часом вишуканому й
витонченому оздобленні речей. Така ситуація для доби бронзи була показовою не лише для
населення України, а й для пізнього первісного мистецтва Європи загалом, за віддаленості
від осередків цивілізації, де у II тис. до н. є. спостерігається бурхливий розвиток
образотворчого мистецтва (фрески палацу в Кноссі, золоті маски мікенських владик, скарби
гробниці Тутанхамона та портрети Нефертіті з Ахетатона).
Серед мистецьких відкриттів на теренах України впродовж останньої чверті XX ст.
пріоритет має феномен модельованих черепів. Про це явище давньої культури та мистецтва
заговорили на початку 80-х рр. XX ст., після відкриттів Херсонської та Запорізької
експедицій Інституту археології АН УРСР в басейні р. Молочної122.
Творцями модельованих черепів, а їх виявлено вже понад 100, виступають носії
інгульської катакомбної культури (ХХІП-ХХ ст. до н.е.), що й визначає ареал цього
ритуально-мистецького явища - степове Надчорномор'я та Надазов'я поміж сучасними
кордонами з Румунією, Республікою Молдова та Росією. Помічені два регіони підвищеної
концентрації знахідок модельованих черепів - високий правий берег р. Молочної на
1 "УХ
Лівобережжі та район Криворіжжя (р. Інгулець) на Правобережжі .
Процедура виготовлення модельованого черепа розпочиналася з ритуалу відтинання
голови людини по її смерті. Далі мала місце мацерація - очищення черепа від м'яких тканин
та видалення мозку шляхом штучного розширення великого потиличного отвору.
Моделювання обличчя небіжчика робилося на очищеному черепі шляхом наліплювання на
лицеві кості спеціально приготованої пластичної маси (суміш глини, землі, сажі,
подрібненого вугілля, вохри, кісток та шамоту на жировій основі). Цією сумішшю закривали
порожнини очей, носа та слухові канали, а потім моделювали лице зі склепленими повіками,
носом та стуленим ротом. Виготовлений таким чином портрет підфарбовували й, можливо,
декорували вільну від жирової маси тім'яну частину черепа волоссям (скальпом ?). Ліпші, за
станом збереженості, модельовані черепи позначені рисами індивідуальності й складають
галерею виразних портретів людей катакомбної спільноти, позбавлених стилізації та
122 Круц С І . , Кубишев А.І., Отрощенко В.В., Пустовалов С.Ж. Обличчя людини доби бронзи // Золото Степу.
Археологія України. - Шлезвіг, 1991. - С. 51-53; Отрощенко В.В., Пустовалов С.Ж. Обряд моделировки лица
по черепу у племен катакомбной общности // Духовная культура древних обществ на территории Украиньї. -
К.: Наук, думка, 1991. - С. 59-84; Пустовалов С.Ж. Вказ. пр., с. 89-94, 153-169, рис. П.ІУ. 2-31.
123 Мельник А. Раскопки на Криворожье. Краткая информация 1964-1995. - Кривой Рог, б. г. - 46 с.
33
умовності, притаманних монументальній скульптурі. Тут не епічний герой, а поважна
людина, що перетнула межу життя і смерті (Рис. 24).
Російська дослідниця Л.А. Новикова простежує живу традицію продукування
модельованих черепів від УП-УІ тис. до н.е. в Ієріхоні до практики сучасних племен в
Океанії. На її погляд, це та „лінія портрета" у мистецтві, що бере початок від натурального
макету палеолітичної доби - одного з різновидів маски124. Показово, що частина черепів з
накладками є безобразною, у тих випадках, коли моделювання обмежувалось замащуванням
отворів лицьової частини черепа, тобто ритуальним зняттям образу. Виходить, що другий
етап моделювання - створення образу - застосовувався для обраних членів спільноти. Це
видно з матеріалів пох. 8, кург. 1 біля с. Старобогданівка, де знайдено модельований череп
дорослої людини (Рис. 25,1) та замащений глиною рожевого кольору череп дитини зі знятим
образом (Рис. 25, 2)125. Особливості поховальної практики та етнографічні паралелі
дозволяють нам твердити, що модельовані черепи певний час використовували в ритуалах,
пов'язаних з культом предків, а вже по тому повертали власникам до катакомб, де їх ставили
на дно камери поруч з тілом небіжчика.
Традиція моделювання черепів проявилася ще у населення ямної спільноти та
ранньокатакомбної культури, але тільки в „інгульців" набула масовості. З припиненням
розвитку інгульської культури вона зникає з ритуальної практики населення України.
Іншим напрямком мистецтва малих форм, що привертає увагу широкого кола
дослідників, є традиція художньої обробки твердих порід каменю з використанням техніки
шліфування, свердління та полірування. Ще за доби енеоліту в Степу поширилася практика
виготовлення булав, молотків та зооморфних (конеголових) скіпетрів. На широкому тлі
знахідок останніх, від Заволжя до Балкан, привертають увагу реалістичні скіпетри з теренів
України (Суворове, Нікополь, Золотоноша) з чітким відтворенням голови коня (Рис. 26).
Саме суворовська знахідка дозволила уточнити, а наступні підтвердили, що ці скіпетри
відтворювали образ коня, а не носорога . На ймовірне місце виготовлення скіпетрів вказує
знахідка заготовки такого артефакту на поселенні Скеля Каменоломня в Надпоріжжі127. На
час освоєння Степу скотарями кінь відігравав вирішальну роль як засіб харчування, а потім і
як об'єкт доместикації.
124 Новикова Л.А. Маска и культура // Реконструкцій древних верований: источник, метод, цель. — Санкт-
Петербург, 1991.- С. 11-44.
125 Рассамакін Ю.Я. Курган біля с. Старобогданівка та деякі проблеми абсолютної хронології доби ранньої
бронзи басейну р. Молочної // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2006. - Вип.
5.-С. 129-131, рис. 6-8.
126 Алексеева И.А. Указ, соч., с. 29, рис. З, /; 4, 2.
127 Ковальова І.Ф. Конеголовий скіпетр з колекції історико-археологічного музею корпорації „Веесві" //
Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2007. - Вип. 7. - С. 66, рис. 1,2.
34
За діб ранньої та середньої бронзи чільним об'єктом зображення стає велика рогата
худоба, як базова тяглова сила та джерело м'ясо-молочної продукції. Якщо вапнякові голови
биків з комплексів усатівської культури ще можна прилучати до категорії зооморфних стел,
то стилізовані зображення бичачої голови в фас з цупкіших порід каменю є шедеврами
скульптури малих форм. Серед них виділяється статуетка поліейконічного образу жінки-
бика з кургану біля с. Златопіль на Запоріжжі (Рис. 27). З одного боку ми маємо стилізовану
голову бика, а з іншого боку - пара гострих грудей позначає присутність жінки128. Інша
голова бика, виконана в такому ж стилістичному плані, походить з Криму. Є й примітивніші
варіанти цих зображень, які також можуть розглядатися як скіпетри. На функціональну
важливість цих артефактів вказують спроби їхнього відтворення в кремені. В одному
випадку це кременева версія конеголового скіпетру з Луганського обласного музею, не надто
вдала129, а в іншому - кременевий скіпетр-тризуб з Василівської Могили досить правдиво
передає голову бика в фас (Рис. 28)130.
Наступними виразними об'єктами образного втілення стають ступка та товкачик.
Названа пара артефактів періодично трапляється в похованнях, а ще більше на поселеннях та
серед випадкових знахідок. Семантично товкачик ототожнюється з чоловічою функцією, а
ступка (коваделко) - з жіночою. Відповідним чином розвивалися образні ряди цих речей.
Товкачики поширюються спершу в катакомбному середовищі у формі шліфованих циліндрів
та конусів. Вони зберігають таку ж форму в комплексах бабинської спільноти. І лише за доби
пізньої бронзи набувають типологічного розмаїття й певних рис антропоморфності.
З'являється грибовидна чи фалломорфна голівка, шийка, плічка - часом з хрестовидно
розташованими пиптями, запозиченими з оздоблення голівок булав та конічний тулуб, що
розширювався до пласкої робочої поверхні. Поверхня товкачиків прикрашається іноді
вертикальним гофруванням, а шляпка - концентричними колами чи спіраллю131. Показово,
що декоративно оздоблені товкачики інтерпретуються як скіпетри. Особливо багато їх
знайдено в ареалах блоку культур Сабатинівка-Ноуа-Кослоджень на захід від Дніпра та
бережнівсько-маївської зрубної культури на схід від нього.
Ступки розвивалися в напрямку спрощення, від складних форм з елементами антропо-
та зооморфності до простих артефактів круглої форми, що під кінець доби бронзи набувають
128 Ляшко С.М. Нові матеріали про культ бика в епоху ранньої бронзи // Археологія. - 1987. - Вип.58. - С. 73-
74, рис. 1;2.
129 Спостереження О.О. Бритюка.
130 Кубьішев А.И., Нечитайло А.Л. Кремневьій скипетр Васильевского Кургана // Новьіе памятники ямной
культури степной зоньї Украиньї. - К.: Наук, думка, 1988. - С. 107-118, рис. 2, 8.
131 ВогоЯка К, 8ауа Е. 2и сіеп віеіпегпеп "2ерїегп/8іо8зе1-2еріегп", „МіпіаШгзаиІеп" ипа* „РЬаііі" сіег Вгоп/егеіі
Еигазіепв // АгсЬао1о§І8сЬе Мійеі1ип§еп аиз Ігап иші Тигап. - Вегііп, 1998. - Вапсі 30. - 8. 20, аЬЬ. 1-28.
35
обрисів посудинок. Найцікавішими, з огляду на образність, є ступки, що повторюють обриси
антропоморфних стел з функціональною виїмкою на грудях: Чередникова Могила, пох. З
біля м. Орджонікідзе, де ступка мала трапецієвидну форму з виступом голови на широких
плечах (Рис. 29)132; Рибасове II, кург. 1, пох. 4 біля Кривого Рогу, де квадратна ступка мала
гофрування по периметру стінок та широкий сплощений виступ голови (розкопки О.О.
Мельника). Відомі також трикутна з стилізованими голівками бика, прямокутна та ромбічна
ступки. Довершеністю форм та витонченістю оздоблення відзначалися навершники булав та
сокир-молотків, виточених з діабазового порфіриту, серпентиніту, граніту та інших твердих
порід каменю. Просвердлені сокири та булави виготовлялися впродовж бронзової доби.
Проте найліпші зразки цих речей вирізьблені майстрами інгульської катакомбної культури за
доби середньої бронзи. Лицева та бічні поверхні сокир прикрашали вишуканим рельєфним
візерунком з елементами рослинного, лінійного та криволінійного декору, фестонами,
дугами та іншими знаками. Серед шедеврів каменерізної майстерності сокира зі
зображенням на фасовій поверхні ялини, що ніби виростає з дерев'яного торця держака,
оздобленого бронзовими гвіздочками та концентричними кільцями зі згорнутих у рурки
платівок133. Мотив стилізованого дерева панує й на інших пишно оздоблених сокирках.
Іншим шедевром є, безумовно, порфіритова сокирка з пох. 18, кург. 2 біля с. Баратівка на
Миколаївщині. На її зовнішньому І.М. Шарафутдінова побачила зображення колосків
пшениці-однозернянки (Рис. ЗО)134. Зазначимо, що хліборобська тема в мистецтві
скотарських племен Степу знаходила час від часу своє образне втілення. Ми вже згадували
тему першої борозни на стелі з Бахчі-Елі. Образний ряд рельєфного декору на сокирках
скіпетрах є продовженням цієї ж теми в іншому матеріалі. Нагадаємо також про знахідки
мішку пшениці в похованні ранньокатакомбної культури з Болотного (Північний Крим) та
деревинного рала в похованні інгульської культури у Високій Могилі біля с. Балки на
Запоріжжі.
Останнім проявом високоякісного виготовлення сокир стала рання фаза доби пізньої
бронзи. Для цього часу ми маємо серію нефритових сокир з Бессарабського (Бородінського)
скарбу, поховання на Запоріжжі (Рис. ЗІ)1 3 5 та сокир з інших твердих порід каменю,
132 Каізег Е. Зішііеп гиг КаіакотЬеп§гаЬки1гиг 2уізспеп Бперг шиї Ргиі. - АгсЬао1о§іе іп Еигазіеп. - Маіпг, 2003.
- В а ш і 14. - 5. 191, аЬЬ. 72, 2-3.
133 Мельник А. Указ, соч., с. 39, рис. 9.
134 Шарафутдінова І.М. Орнаментовані сокири-молотки з катакомбних поховань на Інгулі // Археологія. -
1980. - С. 60-70, рис. 1-5.
135 Кривцова-Гракова О.А. Бессарабский клад. - Москва: Изд-во ГИМ, 1949; Антонов А.Л. Топор бородинского
типа из погребения КМК у с. Балабино // Проблеми изучения катакомбной культурно-исторической общности
(ККИО) и культурно-исторической общности многоваликовой керамики (КИОМК). - Запорожье: ЗГУ, 1998. -
С. 105-108, рис. 1.
36
аналогічних за формою. Надалі металеві сокири та кельти витісняють кам'яні в сфері
мистецтва та атрибутики влади.
Паралельно якісним сокирам виготовляли навершники булав. Від доби пізнього
неоліту (V тис. до н.е.) булави відігравали свою роль як засіб ведення ближнього бою та в
якості клейноду. Остання функція булави вимагала виготовлення якісних булав з твердих
порід та мармуру, часом доволі витонченої форми. Ми маємо яйцевидну, кулясту та
сплощено овальну форму булав з полірованою поверхнею. Менш поширеними та
складнішими у виготовлені були хрестоподібні булави з перпендикулярно розташованими
променями чи кулястими/напівкулястими виступами (Рис. 32)136. Три мармурові булави
(одна - хрестоподібна) знайдено в Бессарабському скарбі, який є унікальною колекцією
клейнодів. Поширенішими були маленькі копії булав - булавки (шпильки), що зберігали
схожість з булавою за рахунок форми голівки. Ймовірно, що великі металеві булавки діб
пізньої та фінальної бронзи (Бессарабський скарб, Гордіївський могильник) могли також
виконувати функцію скіпетру. Від доби пізньої бронзи відомі бронзові булави
(Райгородський скарб на Луганщині). Нагадуємо, що булава супроводить епічного героя,
втіленого в ідолах (Керносівка, Наталівка).
Узагальнюючи аналіз виробів, які можна віднести до категорії кам'яної пластики,
наголосимо, що вони виконували функцію скіпетрів (клейнодів). Звідси й ретельність та
якість виконання таких артефактів. Мистецтво клейнодів об'єктивно засвідчує глибину
соціальної диференціації суспільств бронзової доби як у Степу, так і в Лісостепу.
Дрібна глиняна пластика ні кількісно, ні якісно не могла піднятися до рівня
кукутенсько-трипільської теракоти. Проте традиція пластики малих форм, запозичена у
землеробів, знайшла певний розвиток і в середовищі скотарів як „пластика серезліївського
типу". Це вкрай стилізовані жіночі статуетки та вироби з фермової вохри в культурах
найпізнішого енеоліту (Рис. ЗЗ)137. Відомі статуетки в похованнях катакомбної спільноти.
Зокрема в могилі біля с. Бірюкове на Луганщині розчищено 3 жіночі статуетки з наміченою
головою та трикутними стегнами декоровані по обрису насічками138. Ці фігурки мають
аналогії серед статуеток з Ульських могил доби середньої бронзи в Передкавказзі. Варіантом
статуетки, в традиціях усатівської культури, можна вважати глиняний паралелепіпед з
136 КіосЬко У.І. Масез оГЙіе Кеоіііпіс-Вгопге А§е оіЧЬе Могйгегп Ропііс ге§іоп // ВаШс-Ропііс Зпісііез. - Ро/пап,
2002. - Уоі. 11. - Р. 22-30, Гі§. 1-3.
137 Ковалева И.Ф. Зеленогайский комплекс антропоморфной пластики: культурная принадлежность и
семантика // Культури знеолита - бронзи в Криворожском течении Ингульца. - Дніпропетровськ: Вид-во
Дніпропетровського ун-ту, 2003. - С. 102-127, рис. 1-5.
138 Антоненко Б.А. Глиняні статуетки з катакомбного поховання // Уіїа Ап^луа. — К., 1999. — №. 1. - С. 63-64.
37
поховання інгульської катакомбної культури в групі „Рясні Могили" біля с. Балки на
Запоріжжі. Грані його вкривали геометричні композиції139
Увага до дрібної глиняної пластики посилюється за доби пізньої бронзи, що пов'язано
зі зростанням ролі землеробства в господарстві давнього населення України. При цьому
антропоморфних фігурок ліпили вкрай мало. Серед найвиразніших згадаємо іграшку-
брязкальце у формі чоловічої фігурки з Блищанок на Тернопіллі. Досконалим зразком
жіночого образу є пласка статуетка з городища культури Гава-Голігради Нижнє Кривче на
Тернопіллі. Вона вбрана у спідницю, підперезану паском на вузькій талії. Фактуру тканини
передано горизонтальним ялинковим візерунком. Оголені груди позначені двома крапками.
На груди спущені два разки намиста, а за спину спадає довге волосся, заплетене в 5 кісок.
Схематичні ялинки нанесено на її руки та спину140. Стилістичні особливості цього
зображення (Рис. 34) пов'язують його походження з Балкано-Карпатським світом.
Набагато ширше представлені зображення тварин, кількість яких для окремих культур
обчислюється десятками. Особливо багато їх у культурах Ноуа, Сабатинівка та
білогрудівській. Здебільшого це образ домашньої тварини загалом, без конкретизації виду.
Проте, в окремих фігурках можна угледіти зображення свині, корови, коня, вівці. Цікавим, з
огляду на первісну міфологію є зображення керамічного дракона з розкритою пащею та
гостроколом шпичаків на вигнутій спині, виявлене на поселенні культури Ноуа в Румунії
(Рис. 35, 2)141. Справа в тому, що прокреслене зображення передньої частини тіла дракона, а
не коня виявлене на горщику з селища Роздольне Донецької обл., хоча , як вважала О.Г.
Шапошникова вважала його конем. Гравіроване тіло химерної істоти - на кістяній платівці з
поселення зрубної спільноти Чернікове Озеро-1 на Луганщині (Рис. 35, 7)142. Отже,
іконографія цього казкового образу має глибоку місцеву традицію. Загалом фігурки тварин
ліпили недбало, ніби поспіхом і, можливо, з розрахунку на разове використання в ритуалі. За
деякими спостереженнями у прафракійського населення західних регіонів України перевага
надавалась образу коня, у білогрудівців - великої рогатої худоби, а в сабатинівського
населення Степу - свині. При тому на поселенні цієї культури Новокиївка на Херсонщині
розкопано унікальну колекцію з 12-ти антропоморфних статуеток-фішок, а на одній з них
139 Отрощенко В.В., Савовский И.П., Томашевский В.А. Курганная группа Рясне Могильї у с. Балки //
Курганне могильники Рясне Могильї и Носаки. - К.: Наук, думка, 1977. - С. 43, рис. 19, 3.
14 Крушельницкая Л.И., Малеев Ю.Н. Племена культури фракийского гальштата // Археология Прикарпатья,
Вольши и Закарпатья (знеолит, бронза и раннєє железо). — К.: Наук, думка, 1990. - С. 126, рис. 42, 4.
141 Ріогевси А. Керегіогіиі сиНигіі №ша - Соз1о§епі сііп Котапіа. - СиКига зі сіуіііхаііа Бипагеа йе Доз. - Саіагазі,
1991. - Уоі. IX. - Рі§. 95-А, 1.
142 Шапошникова О.Г. Багатошарове поселення поблизу с. Роздольне на р. Кальміус // Археологія. - 1970. - Т.
XX. - С. 149, рис. 8; Усачук А.Н. Костяное орудне гончарства зпохи бронзьі с уникальньш изображением //
Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2007. - Вип. 7. - С. 243-248, рис. 1-3.
38
прокреслено зображення герлиги (Рис. 36), подібне до зображень на стелах ранньої
бронзи . Нарешті, порожньотілі фігурки птаха на високому конічному піддоні набули
• • 1 4 4
поширення серед праслов янського населення висоцької культури .
Разом з фігурками людей та тварин виліплювали керамічні „палянички/хлібці",
„коржі", „зерна", „пироги з начинкою", зображення фалоса. Використовували цю дрібну
пластику в ритуалах хатнього вогнища та на зольниках. Дещо раніше, населення ямної
спільноти виготовляло та клало до дитячих поховань мініатюрні керамічні колисочки з
відкритим та напівзакритим верхом. Першу знахідку такого роду виявив ще Д.І.
Яворницький під час розкопок Лугової Могили у Мелітопольському повіті. Відоме й
поховання дитини в плетеній люльці145. Орнаментовану модель такої колиски знайдено в
похованні інгульської катакомбної культури біля смт. Каланчак на Херсонщині (Рис. 52).
Доволі поширеними виробами були керамічні прясла, але особливий інтерес становлять так
звані „рогаті" прясла тшинецької культури, часом, з прокресленими знаками чи групами
наколок (Рис. 37)146. Виготовляли такі вироби, позначені солярною символікою, для
використання в календарних святах.
6. Декоративно-ужиткове мистецтво.
Коли образотворче мистецтво, через проблеми зі збереженістю артефактів, вдається
виявити далеко не в кожній археологічній культурі, то декоративно-ужиткове вивчається на
матеріалах усіх культур і типів пам'яток на теренах України впродовж бронзової доби. Його
присутність простежується в оздобленні жител та поховальних споруд, але набагато краще
декоративні композиції з прихованою образністю збереглися на посуді, металі, кістці та
камені, гірше - на деревині та практично зовсім втрачені на шкірі та тканинах.
Декоративне оздоблення жител можна уявити лише в загальних рисах, і не так за
матеріалами поселень, де воно практично не збереглося, як вивчаючи поховальні споруди,
що нерідко являли собою зменшені моделі реальних домівок, особливо коли це були
катакомби, кам'яні скрині, склепи, зруби, рами тощо. Так, ділянку фарбованої дощаної
долівки зафіксовано на згадуваному вище могильнику білозерської культури
143 Оегзспкоуісп Іа.Р. 8піс1іеп ніг зраїЬгопге/еШіспеп 8аЬаїіпоука-Ки1пдг ат шіїегеп Оперг ипсі ап сіег
сіез Агоу'зспеп Меегз. - АгсЬао1о§іе іп Еигазіеп. - Ьеісіоії, 1999. - Таґ. 36, 7-2; 37,12.
144 Крушельницька Л.І. Північне Прикарпаття і Західна Волинь за доби раннього заліза. - К.: Наук, думка,
1976.-С. 51, рис. 18,55.
145 Ковалева И.Ф. Мир детства ямньїх племен Поднепровья // Проблеми археології Подніпров'я. - Дніпро-
петровськ, 1998. - Вип.. 1. - С. 40-43, рис. 1,2-4.
146 Березанская С.С. Средний период бронзового века в Северной Украине. - К.: Наук, думка, 1972. - С. 239,
табл. XXXVIII.
39
Степний/Заповітне в Запорізькій обл. Вважаємо, що практикували побілку стін у
глинобитних будівлях Правобережного Лісостепу. В упорядкуванні стін використовували
також інші фарби, зокрема червону, на що вказують матеріали розкопок жител на поселенні
білогрудівської культури біля с. Велика Андрусівка на Кіровоградщині. Деревинні стіни
прикрашали різьбленням. На це вказують різьблені кола на дошках, що обличковували
поховальну споруду в похованні бережнівсько-маївської зрубної культури біля с. Іванівки на
Дніпропетровщині147. Ткані килимки, плетені з лози та рогозу циновки, рештки та відбитки
яких раз-по-раз фіксують у похованнях, використовували й у декоративному оздобленні
жител.
Декоративне оформлення поховальних споруд найліпше відтворене у внутрішньому
просторі кам'яних скринь кемі-обинської культури. Це рельєфне чи різьблене оформлення
усіх чотирьох стінок складними композиціями. Лише на теренах Криму виявлено 36
декорованих скринь, а загалом по Україні їх понад 50. Майстри використовували у розписах
червону, чорну, жовту та білу фарби. Сюжетно це мальовані ромби, стилізовані дерева з
плодами, навскісні хрести, вписані кути та інші геометричні композиції. Причому помічено,
що за межами Криму, в Дніпро-Дністровському ареалі, виявлено сюжетно складніші
композиції, ніж на півострові, де кількісно такі розписи переважають148. Вінцем сюжетних
розписів є, на сьогодні, композиція з Рахманівки в Кривому Розі (кург. 4, пох. 9), де до
контексту геометричних мотивів вписано до десятка антропоморфних фігурок, а весь фриз
можна потрактувати як коловорот життя (Рис. 38) . Зазначимо, що образне трактування тіла
людини у вигляді двох рівнобічних трикутників, сполучених вершинами на талії, йде від
мистецтва пізнього трипілля та зображення богині на Усатівській стелі.
Найбільше інформації щодо декоративно-ужиткового мистецтва дають візерунки на
керамічному посуді. Відповідні орнаментальні мотиви прикрашали також дерево, металеві
вироби, артефакти зі скла, шкіри, каменю, бурштину, кістки й рогу та інших матеріалів. Саме
в орнаментиці чи не найвиразніше простежується етнічна самобутність тієї чи іншої групи
населення, репрезентованої за доби бронзи виключно матеріальним комплексом
археологічної культури. Зупинимося лише на загальних тенденціях розвитку орнаментики
впродовж бронзової доби.
Періоди ранньої та середньої бронзи позначені пануванням геометричних композицій,
виконаних відбитками шнуру. Це був час, коли індоєвропейські племена остаточно
147 Антоненко Б.А., Васильченко С.А., Пиоро И.С., Самойленко Л.Г. О результатах работьі Ивановской
археологической зкспедиции // Некоторьіе вопросьі археологии Украиньї. — К.: «Вища школа», 1977. - С. 33.
148 Тощев Г.Н. Указ, соч., с. 78-85, рис. 33-37.
149 Мельник А. Указ, соч., с. 33, рис. 3.
40
опанували терени нашої держави, що й відбилося в традиціях оздоблення посуду. На півночі
таку моду підтримували носії спільноти культур шнурової кераміки (прагермано-балто-
слов'яни), а на півдні - праіндоіранські племена. Водночас, у прафіно-угорських племен на
північному сході переважала накольчаста орнаментика, а за Карпатами, в прафрако-ілірійців
- рита та рельєфна. На початку II тис. до н.е. на зміну шнуровій приходить мода на
багатоваликову орнаментику, коли посуд декорувався численними валиками, які складні
композиції з трикутників вершинами вгору та ялинок (Рис. 39). За доби пізньої бронзи
багатоваликовий декор поступово трансформує в один валик, наліплений під краєм вінця або
ж на плічках. На добу фінальної бронзи відбувається розрив валика, коли кінці його
загинають донизу „вусами" (Рис. 40). Помічено, що валик передавав стилізоване зображення
змії. Зі заходу в цей же час поширюється аж до Дніпра лискований посуд, прикрашений
канелюрами та штампованим візерунком. На півночі та північному сході поширюється мода
на ритий орнамент у техніці „колючого дроту", наколи ззовні та з середини (так звані
„перлини").
На тлі окреслених закономірностей, яскравим сплеском зринає тасьмовий декор
посуду донецької катакомбної культури, охарактеризований як „катакомбне бароко"150. Тут
помітним є усвідомлений відступ від традиційних для бронзової доби України геометричних
композицій, як комбінацій ламаних ліній та трикутників, в бік округло-криволінійних
композицій з колами, овами, фестонами, арками, лицевими мотивами (Рис. 41). Цей пишний
стиль виник у контактній зоні між катакомбним світом та племенами Північного Кавказу, а
його впливи простежуються на захід аж до Малопольщі.
Орнамент на металевих речах відомий менше внаслідок відносно невеликої
кількості знахідок, набули поширення від доби середньої бронзи. Були здійснені спроби
імітувати в металі шнур, валики, наколи та навіть розчоси гребінцевого штампу. Особливо
практикувався литий візерунок (трикутники, драбинки, ови) на кельтах (Рис. 42). Відлиті
речі прикрашали також карбованим орнаментом за допомогою долота та пуансона.
Різьблення кістки й рогу досягає за доби бронзи значних успіхів. Для раннього
періоду це цикл так званих молоткуватих та рогатих шпильок з поховань ямної та
ранньокатакомбної культур, іноді вкритих тонким рельєфним чи гравірованим візерунком. Є
припущення В.Я. Кияшка, що така шпилька була особистим ідолом-фетишем, щось на
150 Братченко С.Н. Катакомбне „барокко" з овами та петлями в системі орнаментації // Матеріали та
дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2007. - Вип. 7. - С. 103-109, рис. 1-5.
41
взірець дрібної пластики151. Рогата шпилька символізувала голову бика, а молоткувата -
двоколісного воза з дишлом чи фалічний символ (Рис. 43).
У другій третині II тис. до н.е. на терени України просочуються вироби з кістки, рогу
та бронзи, декоровані у техніці Карпато-Мікенського орнаментального стилю, інакше -
„мікенська хвиля". Вони прикрашали елементи кінської вузди, зброю та атрибути влади
(клейноди) в похованнях воїнів-колісничних. Це складні хвилеподібні композиції, виконані
за допомогою циркуля та різця. Рухаючи ніжку циркуля в двох рівнях (два циркулі) майстер
створював видовжені („черв'ячні") лопаті, вигини хвилі, гачки та спіралі (Рис. 44).
Класичними зразками артефактів, декорованих у Карпато-Мікенському стилі є срібні з
позолотою кинджал та булавка з Бессарабського скарбу (Рис. 45), вістря спису з
Цюрупинська, голівки клейнодів з Наддніпрянщини та Сіверськодонечини. Найбільша
колекція клейнодів та паліїв, оздоблених у Карпато-Мікенському стилі виявлено під час
розкопок на поселенні зрубної спільноти Капітанове І, Луганська обл.152 Можна припустити,
що динамічний Карпато-Мікенському стиль став мистецькою реакцією на героїчну добу
бойових колісниць, яка сколихнула Старий Світ появою на кону історії індоєвропейців у 1-й
половині II тис. до н.е.
Специфічним винаходом степових племен стала техніка декорування дерев'яного
посуду фігурними металевими платівками, що практикувалася на півдні України понад 3000
років, від доби ранньої бронзи до раннього Середньовіччя. Дерев'яні чаші, оздоблені
металевими окуттями чи стрічками, використовували в ритуалах. Сам факт присутності такої
чаші в усипальниці дозволяє ставити питання щодо приналежності цього поховання
служителеві культу. Чаші з численними бронзовими, зокрема антропоморфними, накладками
на вінця, стінки та дно вироблялися майстрами бережнівсько-маївської зрубної культури
(Рис. 46). За доби фінальної бронзи, поряд з бронзовими, помічені золоті окуття таких чаш у
Гордіївському могильнику . Окуття фіксувалися на корпусі чаші за допомогою гвіздочків і
клепок.
Яскравою та репрезентативною ланкою декоративно-ужиткового мистецтва стало
виготовлення прикрас, які є важливим етнічним показником. Для бронзової доби відомі:
прикраси голови (діадеми, скроневі підвіски, сережки); шиї та грудей (гривни, медальйони,
разки намиста); рук (браслети, персні, кільця); поясу (пряжки); ніг (браслети), а також
151 Кияшко В.Я. К вопросу о молоточковидньїх булавках // Донские древности. - Азов, 1992. - Вьіп. 1. - С. 4-
57, рис. 1-3.
152 Бровендер Ю.М. Находки деталей конской упряжи в контексте Донецкого горно-металлургического центра
зпохи поздней бронзьі // Матеріали та дослідження з археології Східної України. — Луганськ, 2007. - Вип. 7. -
С. 224-226, рис. 1,1-6.
153 Веге/ап8ка]а 8.8. шісі Кіоско V.!. Оаз ОгаЬегіеИ УОП Нопіееука. - Таї*. 57, 3-4.
42
шпильки, шумливі підвіски, гребінці тощо. Найефектніші з прикрас виготовляли з металів -
бронзи, срібла, золота. Добу ранньої бронзи вже оголошено, в цьому плані „срібним
віком"154. Одна з найдавніших у Європі традиція виготовлення срібних прикрас йде від
населення усатівської культури й має розвиток у ямної спільноти Надчорномор'я, особливо
Західного. Відомі сережки-кільця з розімкненими кінцями та спіральні дротяні підвіски у
півтора-три оберти. Знайдено вже до ста прикрас згаданих типів зі срібла, але відомі й золоті
вироби (Старогорожене на Миколаївщині).
Найбільше розмаїття бронзових прикрас походить з поховань катакомбної спільноти
(дротяні діадеми, ремінні та напівсферичні бляхи, декоровані пуансонним орнаментом,
підвіски, намиста тощо). У носіїв культур шнурової кераміки набули поширення прикраси в
формі вербового листка. Гарнітур прикрас жінок Північної України (Рис. 47) складався з
пластинчастих гривни, діадеми та скроневих підвісок верболистої форми (Київський
скарб)155.
Перехід від середньої до пізньої бронзи (1-ша чверть II тис. до н.е.), коли теренами
України поширилися пам'ятки бабинської спільноти, позначений поверненням до дротяних
прикрас (гривни, вічковидні підвіски, багатовиткові браслети) та поширенням кістяних та
рогових пряжок на пояс у чоловіків. Серед розмаїття круглих та овальних артефактів такого
роду виділяється група особливо складних зооантропоморфних пряжок, що передавали
вкрай стилізований образ жінки-матері в оточенні пари голівок тварин156.
У середині та другій половині II тис. до н.е. гарнітур прикрас значно розширюється за
рахунок бронзових та кістяних шпильок, що різнилися між собою формою голівки. Особливо
декорованими були шпильки з ромбічною голівкою, додатково прикрашені карбованим та
пуансон ним візерунком. Провідним елементом декору прикрас стає спіраль. Спіральні
закінчення прикрашали щитки ручних та ніжних браслетів, фібул - нового типу
функціональних прикрас одягу, що використовувалися за принципом англійської булавки.
Ювелірне мистецтво у середовищі скотарів поширюється ще з доби енеоліту. Відомі
окремі золоті та срібні прикраси ямної та катакомбної діб. За пізнього бронзового віку воно
набуває більшого розвитку у зв'язку з припливом золота з Карпатського басейну
(Закарпаття, Трансільванія). Ювелірні вироби міцно входять в побут, речі набувають
витончених форм. Перш за все це прикраси, а потім парадна зброя, оздоблення ритуального
154 Иванова С.В. «Серебряньш век» Северо-Западного Причерноморья // Матеріали та дослідження з археології
Східної України. - Луганськ, 2007. -Вип. 7. - С. 85-91, рис. 4.
155 Мовша Т.Г. Медньїе украшения из Києва // Краткие сообщения Ин-та истории материальной культури. -
1957. - Вьш. 70. - С. 94-98, рис. 35.
156 Гершкович Я.П. Фигурньїе поясне пряжки культури многоваликовой керамики // Советская археология. —
1986.-№ 2.-С. 132-145.
43
посуду. Поширюється техніка золочення срібла та бронзи та використання золотої фольги.
Як вже зазначалось, шедеври золотарства (шпилька, кинджал, оздоблення списів) зібрані у
Бессарабському скарбі XVI ст. до н.е. Біля с. Крижовлін на Одещині знайдено золоту
дворучну чашу (Рис. 48). Скроневим підвіскам та сережкам (жолобчастим та дротяним)
надавалась форма зміїного тіла. Це були не просто прикраси, але й обереги. До сотні золотих
виробів виявлено під час розкопок Гордіївського могильника на Вінниччині, за умов
пограбування більшості поховальних споруд ще в давнину. Серед золотих прикрас: спіральні
та трилопатеві пронизки, листовидні та двох спіральні підвіски білогрудівського типу,
широкі браслети з гофрованою зовнішньою поверхнею (Рис. 49)157.
7. Образ і знак у мистецтві бронзової доби.
Серед класифікацій давнього мистецтва існує поділ його зразків на три великі групи -
сюжетну, знакову та орнаментальну. Усі вони беруть початок від доби верхнього
палеоліту, а окремі знаки, можливо, й раніше. Для нас тут важливо усвідомити, що знак є
категорією мистецькою спочатку, а вже потім інформаційною, пізнавальною тощо.
Як зазначалося вище, по мистецьким злетам доби енеоліту-ранньої бронзи
(архітектура поселень та дрібна пластика трипільців, монументальна скульптура скотарів
Степу) слід говорити про період творчого аскетизму впродовж II тис. до н. є., коли
фіксується помітне зниження естетичного рівня як мистецтва малих форм, так і
монументальної скульптури. Митці ніби втрачають інтерес до людини та її оточення як
об'єктів образного втілення. Увага зосереджується на декоративному, часом вишуканому й
витонченому оздобленні посуду, зброї, ритуальних, а то й побутових речей. На зміну
конкретному образу приходить знак, що порушує ритм орнаменту чи вивірену конструкцію
споруди. Така ситуація для доби бронзи була показовою не лише для населення України, а й
для пізньопервісного мистецтва Європи загалом.
Тенденція розбудови довгих могил, відзначена вище, набула за доби бронзи
особливого розмаху. Навіть формальна класифікація насипів ускладненої конфігурації на
"хвостаті", "довгі", вісімковидні, гантелеподібні підводить до образно-знакового їх
сприйняття. Зупинимося на декількох яскравих прикладах. Згадуваний кург. З (Кінський
Брід) біля с. Виноградного декілька разів міняв свою конфігурацію в процесі добудов та
перебудов і на певному етапі набув обрисів 13-пелюсткової квітки при погляді зверху.
157 Вегегап8каіа 8.5. шиі Кіоско У.І. Оаз ОгаЬег&И УОП Ногсіееука. - Таї 3, 2-8; 7, 2,3,5,8,12,13; 11, 9-12; 13, 7;
20, 2-7; 23,2-4; 28, 3-9; 37, 8; 41-42; 49, 6,7,9,11; 57, 2-9; 67,2; 80,2.
42
Лекція 6. / сЛ^ .' V
Образ і знак в мистецтві бронзового віку України (2 години).
Пошук і відкриття знакових систем. Становлення знакової системи у носіїв
катакомбної спільноти. Витоки знакової системи населення зрубної спільноти.
Класифікація знаків зрубної системи. Антропоморфні образи і знаки. Знакові ряди
календарних циклів. Солярні знаки, свастика. Міфологічні теми знакових рядів. Сюжет
перевтілення. Перспективи дослідження знакових систем.
1. Пошук і відкриття знакових систем.
У класифікаціях первісного мистецтва існує поділ його зразків на три великі групи
- сюжетну, знакову та орнаментальну. Усі вони, як засвідчують наші попередні лекції
та семінари, беруть початок від доби верхнього палеоліту, а окремі знаки, можливо й
раніше. Ми маємо чітко усвідомлювати, що знак є категорією мистецькою спочатку, а вже
потім інформаційною, пізнавальною тощо. Тому вивчення знакових систем починалося з
виокремлення окремих знаків з контексту петрогліфічних панно чи орнаментальних
фризів. З іншого боку, використання знаків є першим кроком до писемності як
найдосконалішої системи збору та зберігання інформації. Отже, історія писемності
починається з мистецтва, від тих самих гріффад та „макаронів" про які я розповідав на
першій лекції. Фундаментальне дослідження на цю тему К. Фьольдеша-Паппа так і
називається „Від наскельного мистецтва до алфавіту", Дрезден, 1970.
Відповідно, в історії писемності виділені три періоди розвитку:
1) піктографічна ребусоподібна конкретно-символічна писемність, яка не
ще має зв'язку з мовою;
2) ідеографічна писемність, ізоморфна мові;
3) фонетична писемність, що співвідноситься з мовою (Карапетьянц А.М.,
1977, с. 239-240).
В контексті давнього мистецтва України виділено знакові системи кукутенсько-
трипільської спільноти (Ткачук Т., Мельник Я., 2000). Проблему цих знакових систем
поставлено й розроблено на мальованій кераміці Т.Ткачуком. Проте, трипільські знакові
системи розвивались в бік орнаментальності та здобуття декоративних ефектів і, на наш
погляд, на шкоду інформативності. Вони „ ... репрезентують активний розвиток
піктографії. Піктограми, що складаються з зображень місяця, зерна, води, рослин, тварин і
великої кількості знаків-символів, входили в складні композиції, які ще не вийшли за межі
орнаментальних схем, що їх об'єднували у систему, вони ще не набули лінійного вигляду
і не схематизувались." (Ткачук, Мельник, 2000, с. 213). Розвиток цього процесу ми
спостерігаємо вже за доби бронзи.
Аскетичні та прагматичні скотарські племена у своїх духовних потребах і запитах
послідовно йшли за доби бронзи від образу до знаку. На знаковий рівень переводилися й
сюжети, тобто знакова група мистецьких творів певною мірою заступала і підмінювала
сюжетну. З іншого боку, знаки досить широко використовували в орнаменті, де задіяний
їх декоративний потенціал. Таким чином, за доби бронзи спостерігається зближення трьох
названих груп творів мистецтва (сюжетної, знакової та орнаментальної) саме на знаковій
основі.
Відкриття знаків зрубної культури пов'язане з ім'ям корифея російської археології
В.О.Городцова, який звернув увагу на загадкові знаки на слоїку з поховання біля ст.
Переїздної у Катеринославській губ. 1903 р., розцінивши їх як ознаку давньої писемності.
Ще раніше він же знайшов горщик із подібними знаками біля с. Алеканова Рязанської губ.
Увагу до знаків проявила вже у передвоєнний час В.В.Гольмстен, звернувши увагу на
43
декілька катакомбних та зрубних посудин (1940). Під час Другої світової війни увагу до
цієї категорії джерел проявив німецький археолог П.Грімм, який опублікував два горщики
із знаками з розкопок К.Мельник біля с. Кириківки на Харківщині (1942). Щоправда,
Грімма цікавив лише один вид знаків - свастики. Проте це були лише епізодичні
звертання до теми знаків, що не супроводжувалися широкою обробкою матеріалів.
Етапною стає стаття О.О.Формозова "Сосудьі срубньїх племен с загадочньїми
знаками" (Вестник древней истории, 1953, № 1), де ці знаки вже розглядаються як зародки
писемності. Пізніше дослідник повів мову про „письмена ідеографічного чи навіть
фонетичного характеру" (1963). Роботи О.Формозова викликали жваву дискусію, коли
заперечення з боку істориків писемності перекривалися першими спробами прочитання
„зрубних" текстів.
1978 р. проблемою знаків переймається український дослідник Г.М.Буров, широко
залучаючи етнографічні матеріали.
1988 р., з ініціативи О.Формозова, В.Отрощенко видає в Болгарії: розширений
кадастр знаків (66 об'єктів) та здійснює першу розгорнуту спробу їхньої систематизації.
Розвиваючи джерелознавчий напрямок досліджень, О.Захарова здійснює монографічну
характеристику цього явища.
1998 р. - О.Захарова успішно захищає дисертацію, де проаналізовано 306 об'єктів
та здійснено спробу уточненої систематизації знаків зрубної спільноти. 2001 р. виходить
друком - монографія О.Захарової.
1997 р.-свою систематизацію знаків видає Г.Буров.
2. Становлення знакової системи у носіїв катакомбної спільноти.
Активна розробка знакової проблематики на зрубному матеріалі підштовхнула до
пошуків витоків цього феномену. Воронезькі археологи звернули, зокрема, увагу на
окремі посудини із знаками катакомбної та абашевської культур (Пряхин, Захарова, 1996).
С.Ж.Пустовалов активно взявся за розробку катакомбних знаків, акцентуючи увагу на
об'єктах інгульської культури передовсім (1998 та ін.). Мобілізація джерел та публікація
розгорток низки яскравих посудин сприяли постановці питання щодо наявності знакової
системи ще у катакомбного населення. Проте викликає сумнів „залучення до категорії
знаків решток розписів на дні інгульських катакомб біля с. Виноградного. Це були рештки
циновок чи складених іноді удвоє покривал з фрагментами ліній, нанесених червоною
фарбою. Фрагментарність цього джерела і не дозволяє трактувати його однозначно як
пам'ятку знакової творчості. Це могли бути сюжетні, дещо подібні до мезолітичних, чи
орнаментальні композиції. Непевність джерельної бази зобов'язує дослідника бути
обережнішим у висновках. І вже зовсім некоректним є інгулоцентризм С.Ж.Пустовалова,
коли фігури інгульської культури оголошуються вінцем знакової творчості доби бронзи,
коли катакомбники навчали написанню знаків своїх пращурів (ямників) і коли знакова
система зрубної спільноти оголошується регресивною, порівняно з інгульською та менш
уніфікованою (Пустовалов, 1998, с. 47).
Виголошення та обстоювання хибних тез щодо співіснування ямного та
катакомбного населення у Надчорномор'ї та щодо існування державності у катакомбників
змушувало С.Пустовалова шукати катакомбну „писемність" навіть на шкоду здоровому
глузду. Підібраний ним матеріал ще має бути критично осмисленим для відповідальних
висновків.
3. Витоки знакової системи зрубної спільноти.
Наявний матеріал дозволяє простежити розвиток знакової творчості індоіранських
племен Надчорномор'я наступнім чином. У населення ямної спільноти знакової системи,
як такої, ще не було, хоча використання окремих знаків та їхніх комбінацій фіксується на
44
окремих посудинках. Процес відбувався ще на рівні орнаменталізації образотворчості,
елементи якої достатньо прозоро прочитується семантично (стаття С.Ляшко).
На катакомбну добу припадає зменшення розмірів умовних фігур, які поступово
переходили на знаковий рівень, проте ще не порушуючи пишний орнаментальний стиль
оформлення інгульського посуду. У катакомбний час ми завжди маємо справу з
орнаментальним фризом, цяткованим знаками-фігурами і ніде не знайдемо рядків знаків,
продряпаних у техніці граффіті, що їх вже можна розглядати як безпосередній прообраз
напису.
Окремі зразки скоропису трапляються на росуді культур передзрубного горизонту
- бабинської та доно-волзької абашевської культур (ДВАК). Особливо наочною є
композиція на слоїку з Шиловського поселення в м. Вороніж, де фігуру лижника
супроводжено рядком граффіті, продряпаним понад його головою. Перехід на скоропис у
техніці граффіті є принциповим досягненням перехідного від середньої до пізньої бронзи
періоду. Названі культури (ДВАК та бабинська) виступили базовими у формуванні
культур зрубної спільноти. Тому цілком логічно пов'язати саме з ними розвиток знакової
системи племен зрубної спільноти.
4. Класифікація знаків зрубної системи.
За В.Отрощенком (1988): 5 груп (рамкові, хрестоподібні, геометричні, літерові,
піктографічні), 31 вид. Пізніше (1995; 1998) він додає ще 2 знаки („людина" та „стріла").
За О.Захаровою (1998), у розвиток попередньої класифікації виділено три типи
знаків (наочно-образні, ідеографічні, нагадувальні чи мнемонічні знаки-сигнали). Рядки
знаків трактовані нею як „письмена".
За Г.Буровим (1997). Виділено 4 групи знаків: 1) зображення у реалістичній
манері; 2) числові знаки; 3) хвилясті лінії та зигзаги; 4) хрестики та інші літеровидні
накреслення. Розподіл знаків далі проведено за принципом парності (чоловічі - жіночі).
Дослідник вважає, що знаки пов'язані з магією родючості.
Лишається відкритим питання: чи були знаки на артефактах зрубної спільноти
примітивною писемністю? М.Брайчевський, у пошуках витоків слов'янської писемності,
звертався до знаків на посуді зрубної спільноти. Характеризуючи їх він слушно зауважив:
„Йдеться не про фонетичне письмо, а про якусь форму ідеографічного." (1998, с. 47).
Видатний філолог А.Білецький запропонував використовувати щодо рядків знаків на
посуді зрубної спільноти термін „граффіті", хоча й рішуче заперечував можливість
їхнього прочитання. Тобто, ми обережно можемо припустити наявність ідеографічного
етапу розвитку писемності й говорити про „письмена" зрубної спільноти які так і не
розвинулись у фонетичну писемність.
При цьому не припиняються спроби фонетичного прочитання рядків знаків,
користуючись різними абетками та мовами (Г.Турчанінов, М.Суслопаров, Г.Гриневич,
В.Кульбака та ін.).
5. Знакові ряди календарних циклів.
Календарна інтерпретація знакових фризів набула популярності після численних
праць Б.Рибакова. На зрубному матеріалі цю тему порушив Б.Андрієнко з інтерпретацією
горщика з Володимировки Воронізької обл. (1979). Цю ж тему час від часу порушує
Я.П.Гершкович, інтерпретуючи посудини з Ювілейного та Аксютинців. Проте
найбільших успіхів досягли дослідники Воронізької школи (В.Бєсєдін, І.Сафонов,
О.Захарова), які виявили певні цифрові закономірності знакових фризів.
6. Солярні знаки. Свастика.
45
Серед знаків зрубної спільноти переважають косі хрести, ромби та свастики.
Свастику ще від часів Ж.Дюмезіля трактовано як одну з модифікацій солярного знаку, а
саме - сонце в русі, в динаміці, образно кажучи - сонце на ніжках. Популярність солярних
знаків цілком укладається в ідеологію індоіранської гілки індоєвропейських скотарів, що
володіли легкою колісницею, запряженою кіньми. Що ж до свастики, то цей термін
запозичено з мови індо аріїв - санскриту. Змістовно воно означає „добре укриття", а
ширше - оберіг. Свастики поділяють на правобічні (чоловічі) та лівобічні (жіночі). На
поховальному посуді вони зустрічаються у пропорції 3:1, що дивним чином співпадає з
пропорцією чоловічих та жіночих поховань з могильників бережнівсько-маївської зрубної
культури. Свастики також вирізували з бронзової фольги, різьбили на кістяних деталях
кінської вузди та клейнодах.
7. Міфологічні теми. Сюжет перевтілення. Тавромахія.
Враховуючи піктографічний характер окремих типів знаків та знаковий символізм
інших, є можливість тлумачення окремих знакових композицій, де розкриваються певні
міфологічні сюжети та епізоди епосу.
Так сполучення знаків на горщикові з Бахмутівки вказує на сюжет перевтілення
людини в стрілу, а в ряді інших композицій - людини в птаха (Отрощенко, 1998).
Сюжет перемоги Індри (правобічна свастика) над змієм Врітрою (розтятий меандр)
відтворено, на думку О.Захарової, на слоїку з Новоселівки (2000).
Нарешті, відомий з мінойського мистецтва сюжет ігор юнака з биком простежено
на горщикова зі Старої Тойди (Воронізька обл., РФ) та на бронзовій сокирі з Угорщини.
Зображення поховального кортежу на горщику з Сухої Саратовки (РФ).
8. Перспективи дослідження знакових систем.
Головним завданням у подальшому вивченні знакових систем лишається ретельний
збір матеріалів (артефактів) зі знаками з наступним виданням вичерпного кадастру знаків.
Така добірка відкриє нові можливості для уточненої класифікації знаків з одного боку та
до нових інтерпретацій знакових комбінацій - з другого.
+-/і3579;=?АСЕОІКв©ф8ШГП]_ас
Лекція 7.
Еротика давнього мистецтва України (2 години).
Проблеми вивчення сексуальних відносин в доісторії. Сексуальна складова
давнього мистецтва України. Сексуальні партнери Жінки в первісному мистецтві України:
Жінка і Звір, Жінка і Змій, Жінка і Бик, Жінка і Сонце, Жінка і Чоловік. Тема
гріхопадіння. Проблема нетрадиційних сексуальних відносин в доісторії. Чоловічі та
жіночі знаки. Статева символіка побутових речей та прикрас. Фалічні зображення.
Товкачик і ступка. Еротична гра у поховальному ритуалі. Сюжети Керносівського ідола.
*
1. Проблеми вивчення доісторії сексуальних відносин.
Складність цієї проблеми не лише в її пікантності, але й, значною мірою, і в
закритості відповідної сфери культури людства. Всілякі табу безумовно обмежували
можливості образного втілення названої теми, залишаючи тим самим у затінку цілі
періоди розвитку людства. Існуючі на ті часи заборони змушували майстрів вуалювати
сенс зображень, передаючи їх у формі знаків. Тобто ми можемо мати справу з текстом і
підтекстом, а іноді й натяком на певні обставини.
Інша проблема полягає у певному обмеженні кола вже відкритих зображень. Один
з дослідників мистецтва верхнього палеоліту не без гордості зазначав, що воно геть
позбавлене порнографії. Отже його творці були наділені певною цнотою, втраченою
наступними поколіннями митців, що таки скочувалися до порнографії. Навряд чи така
оцінка може бути визнана коректною. По-перше, тривалі дискусії так і не дозволили
встановити межу між еротикою та порнографією, за відсутності переконливих критеріїв.
Загалом-то порнографія виступає лише одним з компонентів еротики. Адже в мистецтві
головним є не те, що зображено (образу може не бути взагалі в абстрактній композиції), а
як зображено. Отже, не тема і не сюжет, а майстерність виконавця визначають якість
художнього твору. Тим більше не може бути ніяких обмежень тематичного плану для
творів первісного мистецтва, просякнутих релігійною свідомістю митців.
Як зазначалося вже на першій лекції, серед гіпотез походження мистецтва фігурує,
поміж інших, сексуальна. Згідно до концепції М.Нардау, мистецтво, як засіб
приваблювання осіб протилежної статі, виникло з само розфарбовування. (Еремеев, 1970,
с. 21). Так це було чи ні довести нині практично неможливо, але підкреслена увага до
зображення статевих органів фіксується принаймні від доби верхнього палеоліту. Виникає
така увага з біологічної потреби продовження роду. Ось що занотував О.Герцен,
спостерігаючи життя вЗнків на засланні: „Дай, Юмала, чтоб от одного барана родилось
два, от одного зерна родилось пять, чтоб у моих детей бьіли дети» (1956, т. 4, с. 266, прим.
І)-
Первісне мистецтво України розвивалося не ізольовано, а в світовому (в межах
Старого Світу) контексті. Основними його фігурантами були Чоловік та Жінка з великої
літери. Відносини між ними становлять генеральну мистецьку тему. Усе інше - її нюанси,
варіації. Такий висновок дозволяє нам, інтерпретуючи місцевий матеріал, повсякчас
озиратися на світ. А.Леруа-Гуранові вдалося систематизувати розмаїття образів мистецтва
верхнього палеоліту поділом їх на жіночі та чоловічі. Численні комбінації різностатевих
символів (навіть за відсутності так званої порнографії) непрямо вказує на особливу
зацікавленість кроманьйонця сферою статевих відносин. Надалі, навіть для тих періодів у
розвитку мистецтва, коли візуально переважають чоловічі чи жіночі образи, для
змістовної оцінки зображень слід шукати жінку в першому випадку та чоловіка - в
другому. Навіть ритмічне чергування статевих символів є вже певним записом еротичної
візії, магії чи гри.
47
2. Сексуальна складова давнього мистецтва України.
Коротка історія вивчення цієї теми починається, здається, з анонімної статті „Давні
також малювали це" („Пан+пані", 1993, № 34, с. 5). Матеріал для деХнадав археолог,
ймовірно, А.О.Щепінський, поза як у ній фігурують фрагменти Чернеріченської стели,
ще й досі належним чином не опублікованої. А знайшов її й ретельно приховував від
колег саме названий кримський археолог.
Нещодавно, Б.Михайлов виступив з обґрунтуванням теми священного шлюбу на
петрогліфах Кам'яної Могили. Фактично це перша в археологічній літературі праця,
присвячена сценам злягання в давньому мистецтві України.
Зразком ширшого підходу до теми, з виходом на тендерні відносини сучасності,
слугує монографія Т.Тейлора "ТЬе Ргепізіогу о£ 8ех", №У Уогк, 1997. Зважаючи на те, що
Тейлор обійшов увагою відповідні пам'ятки, а Михайлов дав дещо хаотичне висвітлення
проблеми, дозволимо собі позначити головні напрямки пошуку.
Перш за все зупинимося на загадкових "жезлах начальників" верхнього палеоліту.
Здійснено вже декілька спроб інтерпретації їх як певних знарядь праці. Проте утилітарне
пояснення функцій цієї категорії творів мистецтва не пояснює потреби в їх дбайливому і,
головне, канонічному оформленні. Т.Тейлор, навівши декілька жезлів з пам"яток Франції,
відзначає їх двостатевість (поєднання зображень фалосу та піхви), передану цілком
натуралістично. Тобто маємо комбінацію статевих органів. Абсолютна більшість таких
жезлів позбавлена натуралістичності, проте базові компоненти (стрижень та отвір)
присутні на кожному з них. Зокрема, відомий жезл із Молодового має на стрижні
рельєфне зображення чоловіка, що ніби урівноважує жіночу складову семантики жезла.
Так вигадливо знайдена в жезлах верхнього палеоліту комбінація різностатевих
органів зринає не теренах України вдруге за доби ранньої - початку середньої бронзи у
носіїв ямної та ранньокатакомбної культур. Маю на увазі так звані молоточкуваті
шпильки. Вони граціозніші та мініатюрніші, з власним неповторним екстер'єром, але
базові компоненти такі (стрижень - отвір) такі ж як і в жезлів верхнього палеоліту. А те
що розуміння цієї символіки за 15 000 років не було втрачено свідчать синхронні знахідки
бронзових шпильок з курганів у Кабардинському парку м. Нальчика з ріжками-фаллосами
по обидва боки від отвору. Поєднання образів чоловіка та жінки в одній скульптурі
(фігурі) було не таким вже й фантастичним, якщо згадати гермафродитів, що іноді
слугували моделями для давніх майстрів. Маструбатор і гермафродит з печери Грімальді,
грудастий юнак з Кноссу. *
Проміжною й контролюючою ланкою цієї теми стають знахідки з печери Вертеба у
Прикарпатті. На знахідці 1898 р. Деметровича, що зберігається нині у Кракові, пуансоном
викарбовано силует жінки. Нова знахідка М.Сохацького повторює контур голови бика,
але без жіночого силуету. "Все так само, але без жінки", - прокоментували побачене
свідки. Проте знайомство з тезами Сохацького та Дудара засвідчило про наявність
додаткового п'ятого отвору на лобі у бика, відсутнього на платівці з Краківського музею.
Саме цей отвір і засвідчує присутність жінки на другій платівці. Отже, обидві знахідки з
печери Вертеба семантично тотожні й відносяться до кола бісексуальних зображень. Вони
поліейконічні за змістом, подібно до жезлів начальників та молоточкуватих шпильок.
Зведення образу жінки практично до дірки від бублика може видатися на перший
погляд зухвалим чи навіть кощунним, проте воно цілком перспективне, коли шукати
жіночі образи у світі скотарів з їх монументальною антропофалічною скульптурою. Тут
антитезою фалічному менгірові виступає вагінальний дольмен. Видовою ознакою
дольмена є згадуваний вище круглий отвір на порталі. Російський дослідник В.Марковін у
монографії, присвяченій дольменам, довів зв'язок дольмена, як споруди з жіночим
первнем. Особливо переконливо у цьому плані виглядають грудасті дольмени з району
48
Туапсе та з Великого Псеушхо. Дольмени відкривали-закривали за допомогою фалоїдних
втулок (пробок), здійснюючи тим самим свідому імітацію статевого акту.
Ареалом дольменів є Північно-Західний Кавказ. На теренах України їх віднайдено
одиниці (переважно в Криму). Проте, зважуючи на те, що в наших степах великого
поширення набули семантичні двійники дольменів - катакомби, то стели, кам'яні та
дерев'яні фалоподібні речі в отворах (дромосах) катакомб справляють враження того ж
таки набору символів. В певному сенсі, катакомби можна розглядати як
монументалізований образ жінки. Вхід до катакомби закривали вироби - носії чоловічої
символіки (стели, менгіри, колеса).
3. Сексуальні партнери жінки в первісному мистецтві України.
Враховуючи те, що за конкретним зображенням жінки тієї чи іншої археологічної
доби стояв образ Великої Богині-Матері, не доводиться дивуватися розмаїттю та
строкатості її сексуальних партнерів. За доби верхнього палеоліту це були дикі звірі. З
часом на передній план виходять олень та кабан (мезоліт-неоліт). За доби енеоліту,
ранньої та середньої бронзи пріоритет переходить до свійського бика та змія-дракона. Від
героїчної доби бойових колісниці на чільну позицію обіймає кінь. Чоловік, принаймні на
ритуально-мистецькому рівні, постійно мав суперника з представників тваринного світу,
яких йому так чи інакше доводилося поборювати чи, як варіант, перевтілюватися з
тварини в людину. Антропоморфні стели репрезентують головного героя чоловічої статі в
образі хвостатої людини. Ця традиція перейшло в державні релігії. Зрештою
звіроподібний Іван Хреститель передає свої повноваження Христу, але лишається у
Деісусному чині так і не скинувши свого одягу із звіриних шкір.
4. Тема гріхопадіння.
Знакова символіка кохання та статевих зв"язків записується за допомогою
комбінування зміїних знаків. Очевидно, що вона стала наслідком спостережень за
шлюбними ігрищами змій. Фалічні обриси зміїного тіла породили уявлення про його
особливі можливості як запліднювача жінок. Переплетені зміїні тіла стають каркасом
окремих модифікацій дерева життя. Біля такого саме дерева відбулося спокушення Жінки
Змієм. Дійові особи біблійної історії гріхопадіння (Чоловік, Жінка, Змій, Дерево)
фігурують у знакових рядах доби бронзи та раннього заліза: горщик катакомбної
спільноти з Аккермені, Керамічне прясло з Книшівського городища на Полтавщині
(басейн Псла). Ймовірно, що сюжет спокуси Змієм мав значне поширення й передавався
як зображеннями, так і в записах знаками.
5. Проблема нетрадиційних сексуальних відносин.
Еротична гра жінки із змієм у дрібній пластиці раннього Трипілля швидше була
відтворенням певних ритуалів ніж реальної побутової практики. Проте не можна
виключати й випадків зоофілії. Хвостатий герой, втілений у стелах-ідолах міг
запліднювати не лише жінку, але й домашніх тварин. Можливо, саме таку дію передбачає
вчинити хвостатий персонаж Федорівського ідола. Наявна джерельна база в межах
теренів України поки що майже не дає тому ілюстрацій актів зоофілії. Проте петрогліфи
Карелії та Скандинавії вказують на можливість статевих актів між чоловіком та твариною
- прояв зоофілії. Особливо показові петрогліфи Центрального Казахстану, де показано
статеві відносини хвостатого героя з верблюдицею та іншими тваринами.
6. Статева символіка побутових речей та прикрас.
Проявляється у різних, іноді несподіваних з позицій сьогодення речах. Так в
трипільському мистецтві рисами фалічності чи маскулінності наділені ручки посудин чи
49
спинки крісел-троників. Посадка статуетки на трон набуває у такому контексті рис
символічного шлюбу. Велика література існує довкола так званих зооморфних скіпетрів
доби енеоліту. Л.Клейн висловив припущення, що ці видовжені предмети слугували
знаряддям здійснення ритуалу дефлорації. Якщо ж підійти до цього питання ширше, то
слід відмітити загалом фаллічну морфологію клейнодів, поширених у степових спільнотах
принаймі від доби неоліту. Згадаємо також епічну зброю Індри та Геракла - дубець-кий,
що набуває у деяких гімнах Рігведи форми фаллоса. На фактичне існування такої зброї
вказує знахідка бронзового кийка у похованні ямної спільноти з Самарської області.
Гігантська ітифалічна постать людини з києм виведена на землі графства Корсет у Керне
Аббас у Великій Британії. Таку ж постать видовбано на петрогліфі Байконур в Казахстані.
Сексуальну пару утворюють такі речі як товкачик та ступка. Ступка, як посудина-
чаша, репрезентує тут жіночий первень, а товкачик з його відверто фалічними обрисами -
чоловіче. У зв'язку з дбайливо виготовленими товкачиками доби пізньої бронзи,
зосереджених здебільшого саме на теренах України, виникає думка про їх можливе
вторинне використання у якості замінників фалосу. На таку думку наштовхує
кіммерійське пох. 2 кург. 1 біля с. Олександрівки на Дніпропетровщині (Ромашко, 1981, с.
87, рис. 1,1) де небіжчик тримає лівою рукою товкачик на місці де мав знаходитися
відповідний статевий орган. В поховання ямної спільноти на тій же Дніпропетровщині
знайдено скелет людини з глиняним фалосом натуральних розмірів (розкопки
Л.Крилової). Кам'яний фалос стояв у небіжчика-вождя з Джурджулешт (Молдова), а
золотий - у похованні 43 князя з Варненського некрополя (бл. 4000 р. до Хр.). Фалічних
обрисів іноді надавали керамічним фурмам для постачання повітря до плавильної печі.
Символіка певних категорій прикрас також буває іноді досить прозорою у
сексуальному плані. У намисті вони складають нерідко певні комбінації чоловічих та
жіночих символів. Найпрозорішою є символіка фалічних та ромбічних підвісок. Жіночий
первень демонструють також різновиди трикутних підвісок, а чоловічий - окуляровиді
підвіски.
7. Чоловічі та жіночі знаки.
Хрест, правобічна свастика, стріла, стрижень, фурма - символи чоловічі, а ромб,
трикутник, отвір, овал, ливарна піч - жіночі.
8. Еротична гра у поховальному ритуалі.
Джерелом до вивчення цього аспекту давньої сексуальної культури є поховальний
ритуал колективних поховань, перш за все - різностатевих. Найбільш виразними є
матеріали поховань ямної спільноти із Західного Надчорномор'я та Наддніпрянщини,
парних поховань Покровської зрубної культури. Унікальну пару (юнак та дівчина)
розкопано на Петриківському цвинтарі Висоцької культури у Львівській обл. Небіжчики
ніби розігрували певні епізоди любощів коханців.
9. Сюжети Керносівського ідола.
Антропоморфний ідол, знайдений в с. Керносівка Дніпропетровської обл.. на
лівому березі Орелі репрезентує фалічного героя епосу індоіранських племен
прабатьківщини. Серед його подвигів - злягання з жінкою, полювання, а можливо й
запліднення тварин, оволодіння ливарним ремеслом.



Создан 16 дек 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником