3-4 лекції

 
 

3-4 лекції




29
7
Мистецький світ хліборобів трипільської культури (2 години).
Архітектура великих селищ та двоповерхових будівель. Інтер'єр трипільського
житла в пластиці. Образ Великої Матері як центральна тема трипільського мистецтва.
Супровід жіночого божества: бики, змії, собаки. Рослинний світ та небесна сфера. Знакова
система як локальний вияв мистецтва. Сани, запряжені волами, як символ поступу
трипільської спільноти. Образ і проблема колеса. Тенденції розвитку трипільського
мистецтва.
1. Архітектура поселень та жител.
Розвиток трипільських племен фіксується на теренах України впродовж близько
2500 років у межах другої половини VI - першої чверті III тис. до Хр. Досліджено сотні
великих і малих трипільських поселень, кургани, грунтові цвинтарі, скарби, печери.
Вперше в доісторії України мистецькі твори обчислюються не одиницями чи десятками, а
тисячами, що складає потужну джерельну базу для вивчення трипільського мистецтва.
На сьогодні вже зняті плани понад 80-ти трипільських поселень різних періодів, від
невеличких селищ раннього періоду до поселень-гігантів пізнього. Генеральна установка
була орієнтована на розміщення жител та господарчих споруд у формі кола чи овалу, з
урахуванням природних особливостей підвищеного рельєфу місцевості. Трипільці
будували свої села на видноті, часто на вододілі, що дозволяло сприймати їх архітектурні
шедеври з досить великої відстані. Реальну грандіозність результатів праці трипільських
будівельників вдалося усвідомити після розшифровки генеральних планів поселень-
гігантів, проведеної за матеріалами аерофотозйомок К.Шишкиним наприкінці 60-х рр. XX
ст. Достовірність розшифровки перевірено геомагнітними зйомками та археологічними
розкопками. І науковий світ завмер, вражений гармонійною продуманістю і масштабністю
планування величезних населених пунктів, які деякі дослідники вже називають
протомістами (М.Шмаглій, М.Відейко та ін.). Найграндіозніші з них Таллянки та
Майданець у Тальнівському р-ні Черкаської обл. Внутрішній та зовнішні овали суцільної
забудови чергувалися з вулицями та кварталами в середині. На Майданці досліджено
суцільну забудову т. зв. "житлової стіни" овалів. Глухі торці двоповерхових будівель з
круглими вікнами на другому повесі та горищі не лише справляли незабутнє враження, а й
робили ці населені пункти неприступними. Додаткові оборонні конструкції (вал з
огорожею та рів) фіксуються на пізній фазі Трипілля на периферії трипільського ареалу
(Казаровичи вище Києва по Дніпру та Маяки на Дністрі).
Перші мігранти з теренів Молдови селилися на підвищеннях надзаплавних терас у
землянках та напівземлянках, а вже далі будували стаціонарні наземні житла. Виявлено
для раннього періоду 70 жител та інших споруд (8-15 на селище). Серед найраніших -
Бернашівка на Дністрі (7-9 споруд). Пануючим типом були прямокутні наземні житла
каркасно-стовпової конструкції, обмащені глиною. Житла були орієнтовані довгою віссю
до центру селища, а за вуличного планування - до води. Приблизні розміри жител 5x10 м.
Вхід з короткого внутрішнього боку, долівка - земляна, а на рівні другого поверху у дещо
пізніших спорудах - дерев'яна, обмащена глиною. Форма очеретяного даху невідома.
Реконструкції жител з Ленківців, Тимкового, Олександрівки. Опалення здійснювалось за
рахунок відкритих вогнищ та пересувних жаровень.
Розквіт трипільського домобудування припадає на середній період (4600-3500 рр.
до Хр.). Площа окремих поселень зростає до 100-300 га (Веселий Кут, Небелівка,
Гордашівка). А згодом з'являються такі гіганти як Майданець (площа - 275 га, 1575
жител) та Таллянки (площа 450 га, понад 2000 жител). Досліджено близько 450-ти жител
зо
середнього періоду. Наземні житла каркасно-стовпової конструкції, часто двоповерхові,
переважають. Достовірні відомості про землянки та напівземлянки відсутні. Площа 60-120
кв. м. Долівка земляна чи обмазана тонким шаром глини. Дах дво- чи чотирисхилий, іноді
з отвором для виходу диму, критий очеретом. Опалювалась купольною піччю чи
відкритим вогнищем. Припускається існування святилищ (моделька "храму" з
Ворошилівки на Вінничині, комплекс "М" Майданця).
На пізньому етапі (3500-2750 рр. до Хр.) зменшуються площі поселень до 30-40
споруд і менше, хоча окремі "гіганти" ще відомі. Укріплені ровами та валом з
гостроколом. Класичні споруди глинобитно-каркасного типу поступово були замінені
напівземлянками та наземними житлами з дерева. Найяскравіші споруди на пізньому
поселенні-гіганті Косенівка Тальнівського р-ну (площа - 120 га). Комплекс жител 2-4 ще
частково зберіг вертикальну двоповерхову архітектуру з купольними печами на двох
рівнях.
2. Інтер'єри жител.
Житла трипільської спільноти привертають увагу не лише довершеністю
архітектурних форм, а й яскравим декором як зовнішнього так і внутрішнього
оформлення, Глиняні поверхні стін слугували чудовою основою для ритмічних розписів
стін, як з середини, так і ззовні. Горизонтально розташовані зони з дуг, кутів, спіралей
створювали яскравий декоративний ефект. Моделі жител розвиненого періоду дозволяють
зануритися глядачеві в інтер'єр трипільської хати з склепінчастою піччю попід стіною,
вервечкою горщиків поруч, фігуркою жінки на робочому місці біля груби та
чотирьохпелюстковим вівтарем посередині. Дбайливо з смаком виготовлені та розписані
моделі жител є, самі по собі, унікальними зразками мобільного мистецтва. Відкриті
модельки могли слугувати переносними вівтарями. Саме вони найліпше відтворюють
інтер'єри жител (Полудня, Володимирівка), а закриті могли слугувати осуаріями для
зберігання праху небіжчиків. Закриті модельки чудово відтворюють архітектуру та
оформлення екстер'єрів споруд, зокрема - конструкції дахів, які практично неможливо
встановити археологічно. Модель з Розсохуватки фактично підтвердила можливість
двоповерхових реконструкцій трипільських споруд, що є предметом жорстких суперечок
серед археологів.
Привертає увагу закрита копія житла з Ворошилівки на чотирьох стовпах, що
розглядається деякими дослідниками як модель "рогатої"" храмової споруди, пов'язаної з
культом бика. Простінки модельки розмальовані парними знаками змій, закрученими у
спіраль - визнаний символ родючості та дуалістичного світосприйняття. С.Гусєв
відзначає, що моделька була похована біля стіни трикамерної культової споруди, яка
займала центральне місце і виділялася своїми значними розмірами на поселенні
Ворошилівка. Споруда була пофарбована з середини та зовні червоною вохрою. Вище
згадувався комплекс "М" Майданця з великим вівтарем у колонній залі.
На Південному Бузі М.Макаревич розкопав і дав реконструкцію внутрішнього
простору житла ранньотрипільського поселення з вівтарем з численними статуетками та
рогатим троном, розташованими попід стіною.
На поселенні Веселий Кут О.В.Цвек виявила житла з вмонтованими в інтер'єр
гончарними горнами для випалу посуду. Горн - двоярусний: на першому поверсі
знаходилася топка, а на другому - сушка та робоче місце майстра-кераміста. Самі горни
трипільських поселень виступали як збалансованими архітектурними формами, так і
складовими компонентами архітектури окремих житлових споруд.
31
3. Образ Великої Матері.
Образотворче мистецтво Трипілля майже всуціль складалося з пам"яток мобільних,
а серед них тисячі жіночих статуеток. Тому перед дослідниками відкриваються гарні
перспективи дослідження жіночої теми. Звернемо увагу на головні тенденції її розвитку.
Зазначимо, що статуетки (теракоти) виготовлялись на всіх етапах розвитку Трипілля.
Вони є знаковими, поряд з архітектурою жител та посудом, для культури загалом.
Для раннього періоду канонічною була приземкувата жінка з невеликими грудьми
та широкими стегнами і загостреним шипом замість голови. Оголені тіла статуеток нижче
грудей були всуціль татуйованими. Для цих широкозадих красунь спеціально ліпили
відповідні крісла-трони з рогатими спинками. Показовою є відсутність рук. Таким чином
образ жінки укладався в схему "зад на рогатому троні".
На середньому етапі канон зміщується в бік більшої стрункості фігури, переносу
максимальної ширини тіла на плечі й більшої уваги до голови. Тепер статуетки
використовуються у вертикальному стані. Ноги переходять у конічний клин для
закріплення статуетки на горизонталі. Стають помітнішими виступи рук, а груди
лишаються невеликими загостреними. На лицях з'являються ніс та очі.
На зламі середнього - початку пізнього Трипілля утверджується т. зв.
"реалістичний" стиль, коли увага була прикута до обличчя жінки, за рахунок схематизації
нижньої частини тіла. За кращими зразками цього стилю можна вивчати навіть
антропологічний тип трипільського населення (східносередземноморський,
вірменоїдний). Ці спостереження підтверджуються антропологією могильників пізньої
фази.
Власне пізній період позначено новим витком схематизації жіночого образу аж до
кубістичних дослідів усатівського населення в степу, коли від образу богині лишається
"хобот на кубику-постаменті". Привертає увагу поліейконічний образ жінки-птаха в
одному з поховань Усатівського цвинтаря. Тоді ж відомі спроби монументалізації
жіночого образу (рогата богиня на стелі з Усатового, зображення жінки на петрогліфах
Середньої Наддністрянщини (відкриття випускника магістеріуму П.Нечитайла). Для цих
зображень, а також для розпису пізніх посудин показовою була передача тіла у формі
двох трикутників, що з'єднувались в талії вершинами. Ці сюжети спеціально дослідила
Т.Мовша. ; ••'•/,);••:,'"•' ' Р {
4. Чоловіча тема. " *•'
Чоловіча тема ніби проходить у мистецтві Трипілля другим планом, не
демонструючи скільки-небудь сталої традиції. Відносно невелика кількість зображень,
порівняно з жіночими, не дозволяє розробляти ґрунтовну типологію чоловічих образів.
Серед нечисленних статуеток раннього періоду помітна підкреслена увага до статевого
органу. Вгадуються чоловічі обриси у оформленні ручок черпаків. Шедевром серед цієї
категорії знахідок є фігура лисого чоловіка з широкою бородою передньоазійського типу з
Бернашівки. Умовно її можна назвати "Мойсеєм". Мабуть десь так виглядали старшини,
що привели прекукутенських колоністів з-за Дністра на терени України. Для середнього
періоду є виразно виконаний чоловічий торс-ручка з чудово модельованою головою, що
до болю нагадує профіль вождя світового пролетаріату першої чверті XX ст. з
Фрумушики (Молдова).
Більше чоловічих образів дає дрібна пластика початку пізнього Трипілля - доби
"реалістичного" стилю. Т.Мовша зібрала виразну серію індивідуалізованих чоловічих
голів. Проте складається відчуття, що творення чоловічих образів йшло по лінії
антропоморфізації фалічних зображень, де модельована голова знаходилася на
циліндричному "тілі". Схоже, що в системі вірувань трипільців чоловік вист
одним із супутників Великої Богині, поряд з биком, драконом, собакою. Вже
32
механізатор знайшов чудову чоловічу голову реалістичного етилюй'поселенні Тальянки.
^Ниш^ена^знаХвдиться па реііавращї.
5. Зооморфні образи.
Зооморфні статуетки кількісно майже вдвічі поступаються антропоморфним. За
підрахунками В.Балабіної на 1223 зооморфні припадає 2600-2700 антропомофних. Серед
обміряних В.Балабіною фігурок рішуче переважають звірі (489 екз.), птахів - 35 екз., а риб
- одна. Серед звірів рішуче переважають рогаті бовіди та овіди, яких не завжди можна
розрізнити між собою (489 екз.), кіз - 20, оленів - 23, свиней - 32, ведмедів - 13. Тобто,
переважання домашніх тварин над дикими у пластиці є абсолютним. Зображення тварин
виконувалися недбаліше, порівняно з антропоморфними фігурками. їх масово
використовували при оформленні домашніх та громадських вівтарів, як супровід Великої
Богині-Матері.
Шедевром різблення по кістці є голова бика в фас з контурним зображенням жінки
на лобі з печери Більче Злото у Прикарпатті. Нещодавно там знайдено другу таку голівку,
але без жіночої фігурки. Привертають увагу парні зображення биків, що волочать сани. Це
чи не перший документований випадок фіксації транспортного засобу на теренах України.
Серед інших супутників Великої богині, більшою мірою в орнаментиці посуд,
великою популярністю користувався образ змія-дракона. Конкретніше цю тему розробляв
В.Збенович (1991). Дракон виконував функції супутника, охоронця та, водночас,
спокусника жінки. Дракони, звичайно, оповивають груди богині на антропоморфних
посудинах, оберігаючи як її саму, так і вміст ємності. В окремих випадках очі дракона
інкрустували друзками кровавику.
Дещо загадковим є образ собаки чи лисиці, що фігурує в розписах посуду. Його
трактовано як охоронця оброблених полів (Б.Рибаков) чи худоби.
Не можна обійти увагою також образ вагітної ведмедиці із зародком ведмежати у
формі яйця в череві.
6. Земля, рослинний світ та небесна сфера.
Цей аспект трипільського мистецтва може бути побаченим при аналізі розписів на
посуді - орнаментальних композицій, а також в декоративному оздобленні окремих
теракот. Впадає в око чітко позначена горизонтальна зональність рельєфних, заглиблених
та мальованих композицій, де проступають структурні поділи за схемою низ-середина-
верх. У цих сферах відбуваються здебільшого не зовсім зрозумілі дії різних антропо- та
зооморфних персонажів (триярусний велетень), проростання та буяння різних рослин, що
зрештою еволюціонують в образ світового дерева, оточеного (супроводженого) різними
персонажами, включаючи знаки солярного та місячного циклів. На статуетках символічне
дерево проростає з жіночого лона. Нерідко горизонтальні фризи заповнені так званими
"лицевими" мотивами - образами все тієї ж Великої Богині-Матері у супроводі змій-
драконів та інших персонажів. Небесну сферу позначали ніби підвішеними до вінець
сегментами та додатковою солярною та місячною символікою. Певних уявлень про
нижній, підземний, світ простежити не вдається.
7. Знаковість трипільської орнаментики.
Трипільське мистецтво у своїй суті було умовно-символічним. Його творці уникали
спокуси сліпого копіювання реального світу, хоча й мали його на увазі завжди. Тому вони
розробили ускладнену й доволі заплутану, як на нас, знакову систему чи, швидше,
системи знаків. Плідним виявилося дослідження знакових систем на мальованому посуді
середнього та пізнього Трипілля, проведене Т.Ткачуком і видане монографічно (2000).
Загалом дослідник виокремлює з декоративного оформлення посуду та інших керамічних
виробів 280 знаків та знакових композицій. Орнаментальні композиції у сприйнятті
33
Т.Ткачука виступають комбінаціями знаків за допомогою яких регламентувалися
стосунки суспільства з вищими силами. Він наголошує на автохтонності знакових систем
Трипілля, розглядаючи їх як самостійний осередок розвитку піктографії. Ці знаки ще ні в
якому разі не можна трактувати писемністю, хоча вони, поза естетичним навантаженням,
вже були формою передачі інформації, зокрема у діалозі "землі" з "небом", людей з
вищими силами.
8. Значущість трипільського мистецтва.
Трипільське мистецтво залишилося найяскравішою сторінкою первісного
мистецтва України у якісному та кількісному плані. Саме тоді було вироблено архетипи
багатьох образів пізнішого мистецтва, а дрібна глиняна пластика стала традиційною для
вервечки наступних землеробських культур України та її західних сусідів. Тобто певна
образотворча традиція, започаткована Трипіллям не перервалася із зникненням цієї
культури та її носіїв, а була розвинена та поглиблена у межах землеробської традиції не
лише у пластиці, але й в архітектурі жител, знакових системах, логіці сакрального
мислення. Сюжетні композиції трипільського мистецтва, зокрема, тема жінки та бика,
жінки та змія-дракона знайшли розвиток у наступних епохах і нині сприймаються як
архетипи "вічних" тем світового мистецтва.
Відкриття трипільської культури наприкінці XIX ст. стало потрясінням не лише
для археологів, а для культурних верств українців загалом. Теми та образи Трипілля
надихали творчість українських та румунських митців XX ст. Серед них згадаю лише
Олександра Архипенка - геніального скульптора минулого віку. Трипільська теракота
стала одним з наріжних каменів його творчої візії. Подією в мистецькому житті став цикл
виставок в Україні та за кордоном з нагоди 100 р. відкриття Трипілля, що підштовхнули
інтерес до трипільської теми сучасних скульпторів, малярів, гончарів, ткаль та інших як
професійних, так і народних умільців(Л.$4(і£л5с$)4
Трипільська спадщина органічно вплетена в рушник сучасної української
культури. Але при цьому є ризик сплутати вплив артефактів, здобутих археологами, на
митців з глибинними (генетичними) впливами власне трипільців на українське мистецтво.
Виявити останні доволі важко, якщо винести за дужки універсальні образи (знаки)
світової культури (хрест, коло, місяць, хвиля тощо).
34
Лекція 4.
Монументальна поховальна архітектура та скульптура давніх скотарів (2 години).
Архітектура найдавніших курганів. Рови, кромлехи, стіни та крепіди. Дискусія
щодо антропоморфізму і зооморфізму курганних споруд. Архітектура та декор
поховальних споруд. Килимово-рослинний стиль внутрішнього оздоблення кам"яних
скринь кемі-обинської культури. Антропоморфізм монументальної кам'яної скульптури.
Місце скульптури в кургані. Видатні пам'ятки монументальної скульптури: Наталівка,
Казанки, Чорноріччя, Сватове, Новочеркаськ. Світ образів Керносівського ідола. Чоловік-
воїн-шаман - центральний образ мистецтва скотарів. Феномен-модельованих черепів
інгульської катакомбної культури. №•&'&-** С&&&Иц>< У-& іе/«/и* 6е!
> /
1. Архітектура перших курганів.
"Уся рання історія розвитку степової монументальної архітектури розвивалася у
зоні між Північним Кавказом та Балкано-Карпатським світом" (Рассамакин, 1999, с.59).
Для номінації ранніх пам"яток степової культової архітектури використовують тюркський
термін "курган", що є узагальненим визначенням для земляних деформованих
напівсферичних споруд круглої та овальної форми. Українським відповідником поняттю
"курган" є термін "могила". Могила стала знаком-символом українського степу, а
останній - її колискою. Могили зруйнували одноманітність степового обширу, надавши
йому третього виміру - висоти. Будучи ритуально прив"язаними до шляхів, могили
дозволили встановити певну систему координат-орієнтирів для оперативного подолання
широчині степів.
Ю.Я.Рассамакін виділяє нині три періоди розвитку культової монументальної
архітектури скотарів:
а) поява перших надмогильних знаків (символів) у другій пол. У тис. до н. є.;
б) формування розвинутої та конструктивно складної архітектури (1-ша пол. ІУ
тис. до н. є.);
в) час найбільшого поширення кам"яної архітектури у степовій зоні (2-га пол. ІУ
тис. до н. є.).
За доби неоліту відомі колективні траншейні могильники, типу Маріупільського, з
переважно випростаними тілопокладеннями. У ранньому енеоліті на зміну їм приходять
індивідуальні зібгані поховання з кам'яними конструкціями у ямах, перекриті кам"яними
ж закладками, що вже вивищувалися над рівнем горизонту. Нині відомі 4 таких споруди:
Маріупільський могильник (2), Яма, Ольховатка на сході України від яких і
розпочинається історія курганного будівництва у світі. Логічно припустити, що були й
земляні насипи цього часу, але зафіксувати їх ще не вдалося. Отже перший досвід
надмогильного будівництва пов'язано з будівельною активністю носіїв скелянської
культури (пам'ятки новоданилівського та суворовського типу).
Другий період пов'язується з населенням нижньомихайлівської та квітянської
(постмаріупільської) культур. На цей час припадає побудова кромлехів, кам'яних кілець,
святилищ із стовповими конструкціями, а для квітянської культури - ровиків під
курганними насипами, обкладки схилів глиною. На цей час степова культова архітектура
набуває реальної монументальності, стаючи співзвучною за набором чільних елементів з
європейськими мегалітами (Рассамакин, 1999, с. 59).
Для третього періоду стають помітними майкопські впливи, тоді як для перших
двох вирішальне значення мали контакти з Балкано-Карпатським регіоном та світом
Трипілля. У цей час набувають розвитку складні курганні конструкції, що включали
35
кромлехи та крепіди. Оформлюються споруди типу кам"яних скринь (цист). Кург. 14 біля
с. Любимівки на Херсонщині.
Масове курганне будівництво припадає на першу половину III тис. до Хр. і
репрезентоване будівельною активністю носіїв ямної та кемі-обинської культур. Висота
курганів досягає вже 10 м, діаметр - 30-40 м і більше. Царева Могила в м. Кривий Ріг
сягала висоти 12 м. Це був час спорудження багатошарових земляних могил з численними
впущеними похованнями та досипками.
На катакомбний час (друга пол. Щ тис. до Хр.) припадає скорочення обсягів
курганного будівництва, яке переважно мало прояв через добудову вже існуючих
"ямних", пов"язаних, як зазначено, з численними впускними похованнями. Унікальною
пам"яткою могильної архітектури цього часу є могила № 3 (Кінський Брід) біля с.
Виноградного Токмацького р-ну Запорізької обл. (розкопки Ю.Рассамакіна та
С.Пустовалова в 1982 р.). Там зафіксовано 12-пелюсткову споруду з похованнями
інгульської катакомбної культури під окремими пелюстками.
Впродовж II тис. до Хр. темпи могильного будівництва поступово наростали за
рахунок забудови курганами вододільних підвищень степових межиріч. Там
вибудовуються курганні ансамблі носіями спочатку бабинської, а від себредини II тис. до
Хр. - бережнівсько-маївської зрубної культур. Набувають поширення довгі могили та
зведення валів між давнішими могилами. Стіни таких валів обличковувалися камінням чи
глиною, а хребет - сплощенним. Між могилами розміщували також кам"яні алеї з
вівтарем посередині. Три типи довгих могил: хвостаті, гантелеподібні, овальні (за
Отрощенко, 1976, с.16-18).
Кургани білозерської культури з підрізаними викидами та вальковими насипами.
Широка Могила біля Малої Лепетихи (висота - 9,6 м).
Вивчення витоків архітектури могил дозволило українським вченим спростувати
традиційні гіпотези щодо Волго-Каспійського ареалу походження могильних споруд.
Кількісні та якісні характеристики могил з теренів України роблять їх у багатьох випадках
еталонними об'єктами свого класу.
2. Проблема антропоморфізму та зооморфізму могильних споруд.
Розмаїття монументальних підмогильних споруд та самих могил зрештою
породило гіпотезу щодо антропо-, зоо-, орнітоморфності окремих конструкцій.
Полум"яним її адептом виступає дослідник з непогамованою уявою - Ю.Шилов. Світова
практика культової архітектури має такі приклади. Проте некерована фантазія дослідника
почала продукувати факти антропоморфності десятками. Таким чином те чи інше
відхилення від круглої чи овальної форми, притаманне не могилам загалом, а лише
спорудам, розкопаним Ю.Шиловим, видається останнім з антропоморфність. 30 років
триває дискусія з цього приводу серед українських археологів. Те, що фахівці сусідніх
держав з курганами не виявляють їх антропоморфності і навіть не мають охоти
дискутувати на цю тему теж не на користь ентузіаста. Позитивним аспектом дискусії
(журнал „Археологія", 1992, № 4) стала підвищена увага археологів до форми насипів та
досипок, до методики фіксації їх обрисів.
3. Архітектура та декор поховальних споруд.
Чимало вигадливості демонстрували давні скотарі у оформленні поховальних
споруд. Серед них: ями прямокутні, квадратні та овальні, ями з виступами чи сходинкою,
дерев'яні рами, зруби, склепи, кам'яні скрині, закладки, дольмени, катакомби та підбої. У
конструкціях поховальних споруд спостерігається тенденція до імітації житла,
стаціонарного чи рухомого, тобто - кибитки. Долівку усипальниці посипали тертою
крейдою та вохрою, вкривали циновками, повстю, шкірою, малювали стопи ніг та інші
36
фігури. Стіни споруд розмальовували у килимовому стилі, або закривали декоративним
плетивом, циновками, килимами. Для оформлення поховальних конструкцій
використовували деталі розібраних возів поховального кортежу, іноді - човнів. Викладені
понад кутами ям колеса створювали образ катафалка, де яма ставала кузовом
символічного воза. 2004 року Ю.Болтриком та А.Ніколовою розкопано Сугоклійську
Могилу в Кіровограді з використанням коліс у оформленні двох поховань ямної
спільноти.
4. Монументальна кам'яна скульптура/
Безумовним мистецьким здобутком скотарських племенен України, після побудови
могил, стало започаткування кам"яної монументальної скульптури з образом чоловіка-
патріарха в центрі. Кам"яна скульптура невіддільна від могил і поширювалася Старим
Світом разом з практикою могильного будівництва. У семантичній парі могила - ідол
перша символізувала жіночий початок, а другий чоловічий.
Н.Д.Довженко виділяє наступні класи поховальної лапідарної скульптури:
а) ідоли; б) менгіри; в) фаллоїдне каміння; г) стели (1993, с. 124, мал. 3).
Стели, в свою чергу, поділені на аморфні, антропоморфні, зооморфні,
орнітоморфні, іхтеоморфні. Окремі класи складають скульптурні форми природного
походження та жертовники. Наймасовішими пам'ятками монументальної скульптури є
стели, яких вже виявлено понад 300. На 1986 р. між Дунаєм та Доном виявили 327
скульптур. Такої кількості та якості щонайдавніших кам'яних скульптур III тис. до Хр.
немає в інших регіонах доцівілізаційного світу. Тому цей феномен слід розглядати як
явище світового масштабу.
Досягши найвищого злету у населення ямної та кемі-обинської культур, традиція
антропоморфної кам'яної скульптури у дещо деградованій формі розвивалася впродовж
доби бронзи загалом. Вона простежується в могилах та поховальних спорудах
катакомбної, бабинської, бережнівсько-маївської зрубної, сабатинівської та білозерської
культур.
Надалі ж монументальна чоловіча скульптура мала сплески у кіммерійській,
скіфській, сарматській, хозарській, половецькій пластиці та в кам'яних ідолах ранніх
слов'ян, зі Збруцьким включно.
5. Шедеври монументальної скульптури:
Щонайбільше скупчення кам'яних стел припадає на Буго-Інгулецький степовий
регіон (218) проте шедеври, занесені до категорії ідолів, там знайти важко. Ідоли, за
матеріалами картографування ніби оперізують український степ, виступаючи його
вартовими: Новочеркаськ, Сватове, Федорівка, Керносик^^Білоір^дів^киі^ігіс під-
Уманню, Чобруча в Молдові, Новоселиця на Дунаї, ^дарявріччяіїАк'-Чокрак у
передгір'ях Криму.
6. Керносівський ідол.
Ідол ідолів знайдений випадково біля с. Керносівка на Орелі у Дніпропетровській
обл. Л.Криловою. На своїх чотирьох гранях він ніби моделює тогочасне суспільство і світ.
Певною мірою цей ідол подає образ першої людини - Пуруші арійської міфології. Ідол
моделює соціальну структуру скотарського суспільства. З його вуст (голови) походять
брахмани, з рук - воїни - кшатрії, із стегон - скотарі - вайш'ї, а із стоп - неповноправні
шудри і серед них ремісники.
Перша людина - антропомофний предок чоловічої статі - втілювався і в інших
ідолах. Серед канонічних елементів образу: пояс, лук із стрілою, фалос, хвіст, стопи
взутих ніг. З інших зображень переважає зброя та атрибути влади (булава, герлига), а
37
серед динамічних сцен - полювання, двобій, статевий акт. Отже, зображення дозволяють
реконструювати певний епічний цикл подій (подвигів) канонізованого хвостатого героя.
Найліпше вузлові моменти його житія втілено в сюжетах Керносівського ідола.
7. Феномен модельованих черепів. Варіації образу1 глиняної людини - Голема.
Відкриття модельованих черепів у похованнях інгульської катакомбної культури
(ХХШ-ХІХ ст.. до Хр.) відбулося порівняно нещодавно, у 1979-1980 рр. Здійснили його
співробітники Херсонської та Запорізької новобудовних експедицій ІА АН України
(А.Кубишев, В.Отрощенко, С.Пустовалов) понад річкою Молочною. Ці матеріали
опрацювала антрополог С.Круц. Ширшу інтерпретацію вони отримали у російського
антрополога М.Медникової. Надалі зразки цього ритуалу виявили в інших регіонах
Надазов'я та Надчорномор'я, майже виключно в межах України. Хоча походження
ритуалу пов"язане з Ієріхоном VIII-VII тис. до Хр., а окремі випадки обмазування черепа
смолою чи глиною відомі з поховань ямної спільноти.
Технологія. По смерті у небіжчика відтинали голову, знімали м'які тканини,
розширивши вхідний отвір - виймали мозок. На очищений таким чином череп накладали
масну остеокерамічну масу з лицьового боку й моделювали риси обличчя небіжчика -
стулені губи, ніс, склеплені повіки очей, замазували слухові канали.
За етнографічними паралелями, модельований череп використовували впродовж
кількох місяців у ритуалах, пов'язаних з культом предків, а потім повертали власникові до
катакомби.
Подібний ритуал проводили й з усім скелетом, очищеним від м'яких тканин -
мотив Адама та Голева.



Создан 16 дек 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником